Чи зможуть українські жінки звільнитися від ролі «другого плану»?

Маємо відповісти на нього чесно. Так, позитивна дискримінація з використанням квот в українських реаліях поки що не спрацювала. Про це свідчить експеримент у 2013-му з не менше 30% для осіб іншої статі у виборчих списках кандидатів в депутати, яких не дотримались переважна більшість партій, а також неефективність схожого нововведення у законі про місцеві вибори у 2015-му. Зокрема, на це вплинула відсутність каральних санкцій для тих, хто не дотримався квоти. До речі, чому 30%, а не 50%? Адже 30% — це аж ніяк не справедливість.

Деякі активісти наполягають: для ефективності маємо закріпити квотування для осіб іншої статі на конституційному рівні. Але треба дивитися правді в обличчя: в Україні добре навчилися імітувати демократичний процес виборів. Саме так ризикуємо «провести» у політичні еліти знайомих жінок олігархів. За словами експертки з міжнародних відносин Ізабель Коулман, партійні списки Іраку після встановлення квоти у 25% одразу наповнили родички політиків чи відомих діячів країни. Для нашої держави немає жодної різниці, хто буде в парламенті – чоловік, який професійно брав участь лише в шоу-програмах або жінка, яка мало цікавиться політичним процесом.

Маємо бути вірними ідеалу рівних прав та можливостей, який закріпила 24 стаття Конституції. Водночас маємо культивувати принцип справедливої конкуренції. Я впевнена: почати трансформацію можна з класичного We Can Do It!, що закладено буде в умах українців з дитинства. Слід розповідати малечі, що жінка змогла отримати найпрестижнішу світову нагороду у математиці (у 2014 році Філдсовську премію присудили Маріям Мірзахані), що саме жінка стала першою програмісткою в історії – Ада Лавлейс. І так само доносити інформацію про історії успіху чоловіків. Маємо розвивати таланти наших дітей, щиро вірити в їхні сили, підбадьорювати, заохочувати їхні прагнення та успіхи, а не принижувати чи карати за помилки.

Пригадую багатьох українських жінок, про яких хочу розповісти, приміром, своїм маленьким хрещеникам. Це моя прапрабабуся Софія Богомолець. Їй було 27 років, коли вона в Лук’янівській в'язниці народила сина і відмовилася відректися від переконань, що земля має належати не олігархам-феодалам, а людям, які на ній працюють. І через вірність своїм ідеям пішла у кайданах етапом до Сибіру, де у віці 37 років померла від туберкульозу.

Це також жінки-медики, які під кулями рятували поранених захисників на Майдані і Сході України. Це важливий для суспільства приклад Катерини Гандзюк — жінки, яка була вірна своїм принципам попри все і яку ми зобов‘язані пам’ятати. Це Лариса Михальцова із села на Миколаївщині, яка понад 40 років навчає музиці дітей та нещодавно увійшла до списку 100 надихаючих жінок світу за версією ВВС. Це Марина В’язовська, яка здобула математичну премію Салема у 2016 році за видатні результати досліджень. Це 11-річна дівчинка Соня із Закарпаття, яка нещодавно сама врятувала з вогню чотирьох маленьких сестер і братів. Цей перелік я можу продовжувати довго. Я переконана: мудрі, талановиті, відповідальні, героїчні, успішні жінки нашої країни мають стати більш відомими та шанованими, і потрібно популяризувати їхню діяльність – так ми зможемо надихнути на нові звершення ще багатьох українок у нашій державі.

До речі, українська наука природно рухається до рівності. 45% усіх науковців у нашій країні – жінки. У цьому рейтингу наша держава перебуває вище, ніж Франція і Німеччина. Хоч кар'єрне просування жінок в українській науці подекуди впирається в «скляну стелю», наявний вектор засвідчує – ми вже на шляху до зруйнування бар’єрів. Маємо змінювати стереотипний світогляд у головах, насамперед, самих жінок. Запевняти і додавати їм упевненості, що вони гідні бути лідерками. Зі школи допомагати юним активніше ознайомлюватися з новими темами, залучати до досліджень Малої академії наук, навчати програмуванню, давати широкі знання в галузях, яких потребує сучасність.

Впевнена, жінка не має нехтувати метою заради родини, або ж, навпаки, відмовлятися від рідних. Українки – неймовірні мудрі та розумні, вони вміють бути відповідальними. Впевнена, наші жінки мають великий шанс стати об’єднавчою силою країни, бо прагнуть домогтись соціальної справедливості, а не потішити власне самолюбство. Я готова допомагати активним жінкам долати цей стереотип про їхню «роль другого плану». Тому я запрошую до нашої команди всіх активних жінок, які хочуть реалізувати себе та продукувати позитивні зміни у нашій державі! Якщо у вас є велике бажання, але поки що немає досвіду – наша команда стане для вас і тренувальним кортом, і соціальним ліфтом. Разом ми зможемо зробити нашу країну справедливою.

У моєму житті був період, коли я була домогосподаркою, днями прасувала сорочки та готувала вечерю з трьох страв. Зараз я балотуюсь на пост президента України! У мене четверо дітей, але я продовжую йти до власної мети.

P.S. Якось з моїми колегами-чоловіками, народними депутатами у нас виникла дискусія. Вони питали: «Чому ви так б’єтесь за квоти, навіщо вам ті 30%?», а я тоді розсміялась і сказала, що це робиться з перспективою зовсім не для жінок, а для осіб іншої статі. Бо, коли жінок у нашому парламенті буде більшість, чоловіки матимуть хоча б гарантію оцих 30%. Впевнена, маємо все ж таки наполягати, щоб була рівність у представництві жінок та чоловіків 50% на 50%.