Крайнощі батьківства. Ефект квочки, який лише несе шкоду дитині
Батьки інколи забувають про те, що ті, хто ображають їхню дитину, можуть бути такими ж дітьми
18 вересня в Одесі поліцейські затримали чоловіка, який прийшов до школи із сокирою. Не просто прийшов – він погрожував порубати тих, хто ображав його дитину.
Мабуть, одне з найголовніших питань, яке порушують під час обговорення цькування у школі, – що робити батькам, які дізнаються, що їхня дитина жертва. Відразу кажу про дві крайності, які існують. Перша – це не робити нічого. Мовляв, «діти самі розберуться, всі через це проходили». Тобто – типовий ігнор дитячих проблем. Інша крайність – це розчепіривши крила бігти до кривдників дитини для того, щоб їх покарати.
Природньо, що батьки намагаються захистити своїх дітей. Власне, це і є їх основною функцією. Але саме поняття «захист» наскільки розмито, що ніхто вам точно не скаже, де його межі і чи взагалі вони існують. А коли йдеться про власну дитину, дехто забуває, що таке прийнятна оборона. Батьки діють інстинктивно, як квочка, яка захищає своїх курчат навіть від ворогів. При чому, ворогів, які часто перебувають не в її ваговій категорії. Наскільки інстинктивно, що батьки забувають про те, що ті, хто ображають їхню дитину, можуть бути такими самими дітьми. Тобто, не в їхній ваговій категорії.
Можна собі придумати іншу відмазку: «але я ж не біжу до школи із сокирою». Може й не побіжете. Але навіть просто накричати на кривдника – не дасть ефекту. Крім самозаспокоєння, що «я зробив, все що міг».
Бо:
а) Ви втручаєтесь у дитячий колектив, тобто по суті є зовнішнім подразником для всіх його членів (крім власної дитини). Наслідки: ближчим часом той, хто знущався може й не буде цькувати вашу дитину. Напряму. Для цього він застосує інші методи. Починаючи від ігнорування, пліткування і завершуючи фізичним насиллям до Вашої дитини з боку його «шісток». Тому ще одним реальним наслідком Вашого втручання стане удосконалення методів насилля булера.
б) Якщо дитині (як і будь-кому іншому) сказати в лоб про те, що вона не права, то її природною реакцією стане захист. Особливо, якщо говорить особа, яка не має для неї авторитету чи не входить до її групи (не вчитель, і не її батьки). Насильник починає придумувати виправдання своїй агресії, а не шукати шляхи як змінитись.
Звичайно, ніхто й ніколи не гарантуватиме Вам, що після початку «виховної розмови» з булером, Ви не перейдете кордони і не «зірветесь». У тому числі – й опуститесь до застосовування сили. І тоді винним у ситуації будете Ви, а не ті, хто розпочав цькування.
Це не означає, що треба впадати в іншу крайність і нічого не робити. Це означає лише те, що перше, що Ви повинні зробити – це заспокоїтись. І раціонально підійти до вирішення проблеми. А не ставати квочкою.