Убити ворога чи врятувати друга. Що вибрали б ви?

Не буду згадувати за рахунок чого повернувся Сенцов. Мені просто чесно сподобалась його думка.

І тому мабуть найдискусійнішим питанням, сьогодні - в день повернення заручників - є: а що для нас, українців, є більшою цінністю - людяність чи караність?

Я не прихильник того, що шляхом покарання можна вирішити проблеми. Не лише світоглядну, навіть кримінальну проблему. Покарання - це видимість вирішення, а не вирішеняня. Але я поважаю людей, які думають інакше, бо це точка зору іншої системи цінностей, предмет дискусій, а не звинувачень.

Обидві цінності - людяність та караність - лежать в сфері емоційного інтелекту - тому вони близькі українцям. Обидві важливі, бо дають відчуття закінченості хоч якогось процесу - саме відчуття, а не реальне закінчення. Це важливо для свідомості мати хоч якесь символічне підгрунтя, щоб на нього спертись.

Так ось, минулі 5 років показали, що завершеності в предметі судового переслідування винних в розстрілі Майдану не буде. Більше того, сама караність за злочини та вбивства зосереджена виключно на виконавцях - ексмєнтах. А не на замовниках розстрілів. Не на тих, проти кого протестував народ. Революція повстала не проти «Беркуту» чи ВВшників. Вони лише закумулювали на собі гнів. Так само як зараз Росія намагається зосередити гнів українців на жителях ОРДЛО чи ополченцах, щоб вигородити себе. Це як кривавий Донбас, який штучно затьмарив проблему окупації Криму. Це не означає, що виконавці не винні. це лише означає, що вектор ненависті штучно каналізується виключно на «солдатах», а не на тих, хто розвязав війну чи замислив насилля.

І на останок, якщо стоятиме вибір між убити ворога і врятувати друга, я оберу друге.

Але це лише роздуми щодо обміну як такого. В конктексті подальшого розвитку подій обмін не повинен спрйматись як легітимізація подальшої здачі суверенітету. Він - не виправдання односторонніх поступок України і не засіб для надання суб'єктності ОРДЛО.