Як РФ захоплює інтелектуальну еліту Латинської Америки
РФ успішно реалізує тактику радянської епохи. Вона спрямована на просування наративів Москви та протидію західному впливу
12 вересня президент України Володимир Зеленський розкритикував «мирний план партнерів Росії» – Бразилії та Китаю. Він заявив, що цей мирний план не враховував позицію Києва, і назвав його «деструктивним»: «Як можна пропонувати свою ініціативу, нічого в нас не запитавши? А Росія включається і каже: «Ми підтримуємо цю ініціативу». Ми ж не дурні. Для чого цей театр?».
Насправді, цікаво дізнатись з чого (крім іншого) складається цей «театр» і хто та як пише «сценарії» для його «вистав». Wilson Center опублікував статтю з красномовною назвою «Захоплення Росією інтелектуальної еліти в Латинській Америці».
Її автори констатують: РФ успішно реалізує довгострокові стратегії із захоплення та впливу на інтелектуальні еліти в Латинській Америці, використовуючи ЗМІ, освітні заклади та аналітичні центри для формування громадської думки та політики.
Ці зусилля (що включають перетворення таких ЗМІ, як RT Actualidad і Sputnik Mundo на популярні й такі, що мають широку популярність видання) нагадують тактику радянської епохи. Вона спрямована на просування наративів Москви та протидію західному впливу.
У минулому ця стратегія мала довгострокові наслідки. Багато латиноамериканських студентів, які пройшли ідеологічну підготовку в університетах СРСР, згодом повернулися на впливові посади у своїх національних політичних та освітніх системах. Аналогічна динаміка спостерігається і сьогодні.
Зрозуміло, що інтелектуали можуть давати справжній аналіз, що істотно відрізняється від офіційної позиції їхніх урядів. Але якщо для наукового співтовариства це очевидно, то для ЗМІ та громадськості не завжди.
Наприклад, ведучі іспаномовних програм німецької компанії Deutsche Welle часто не поправляють гостей, які відтворюють московські формулювання, як-от «адміністративні кордони Росії» (пропагандистський евфемізм, що припускає, нібито кордони зайнятих нею українських територій дійсно є кордонами РФ), або не вказують на те, що, згідно з міжнародним правом, вона займає суверенну територію України.
Інший приклад – іспаномовний контент France 24 – популярний серед латиноамериканської аудиторії. Прагнучи представити різні думки на теми, пов'язані з Росією, деякі передачі надають платформу промосковським інфлюенсерам.
Але ця загальновідома проблема стає ще актуальнішою, коли спікери мають академічні звання та престижні університетські посади, які забезпечують їм довіру та визнання. Ще більш тривожно, коли вони є авторами підручників, які можуть впливати на велику студентську аудиторію. Нещодавній приклад цієї тенденції – підручник з порівняльної зовнішньої політики, виданий у Мексиці. Якщо багато його розділів пропонують цінний, незалежний аналіз місцевих і міжнародних учених, то розділ про російську зовнішню політику таким не є.
У ньому (написаному, до речі, випускником російського Університету дружби народів) йдеться про те, що «в лютому 2014 року відбулося пряме втручання США у справи України з метою організації перевороту». Також стверджується, що «спочатку конфлікт здавався швидко вирішуваним, але коли США і ЄС почали посилати зброю Києву, він переріс у конфронтацію між НАТО і РФ, яка ведеться в Україні». У розділі не використовується термін «війна», замість нього улюблені пропагандистами словосполучення «спеціальна військова операція» і «конфлікт». Крім того, відсутній розділ про українську зовнішню політику на противагу Росії.
Саме такий підхід й дозволяє наративам Москви виступати під виглядом «академічного аналізу». Росія та її регіональні агенти впливу користуються тим, що буває важко відрізнити справжнє інтелектуальне розмаїття від організації інтелектуалів для досягнення конкретних політичних цілей. «Все це підкреслює гостру потребу критичної оцінки джерел інформації – відповідальність, яку ми всі поділяємо в боротьбі із захопленням інтелектуальних еліт», – підсумовують автори.