«Ми тільки починаємо»: як Україна змусила Росію боятися невидимого ворога

Чому Росія не розуміє, з ким насправді воює

В Брюсселі, на «Рамштайні», у міністра оборони Євгенія Хмари журналістка сьогодні спитала, що він може сказати за Керченський міст?

– Ми тільки починаємо! – сказав міністр!

Як казав Сунь-Цзи: горе тобі, коли твій супротивник взяв твою ж риторику собі на озброєння. Він пізнав твої найпотаємніші страхи! Бо оце «мы еще не начинали» - було улюбленою шуткою-прибауткою Путіна. До недавньої пори. Тепер починаємо – ми.

Ще Сунь-Цзи казав: «Якщо ти знаєш свого ворога, та знаєш себе, ти виграєш сто битв без жодної поразки».

І то є наша велика перевага, що ми знаємо свого ворога. Не тільки у військовому плані, а і в плані історичному, ментальному, культурному, екзистенційному. Ми знаємо, хто проти нас.

Вони про нас не знають нічого. Вони воюють з великою й незрозумілою Темрявою. Для всіх них Україна стала прикордонням сингулярності й метафізичного страху.

Вони бояться називати нас на ім'я. В їхній риториці немає «України» і «українців». Вони воюють з чимось абстрактним, чому нема ні імені, ні пояснення... Як у фільмі «Хижак» з Шварценеггером... Якась потаємна й нездоланна сила бродить в тумані...

Тому у їхній хворій уяві по мосту вдарили «англічанє». По Омському НПЗ – НАТО. По Башкорстану – Мерц з Макроном. На Донбасі в рядах ЗСУ воюють виключно афроамериканські «найомніки», швейцарські ландскнехти, шаоліньські монахи і албанські мольфари.

І доки вони десь доблесно воюють з афроамериканськими легіонерами, ЗСУ собі тишком-нишком їбашать по мостах, аеродромах, і нафтових заводах...