Хто режисер протесту під ГПУ – Росія чи вітчизняні деструктори?

Перше. Щодо особи Тимура Тумгоєва. Цей російський громадянин ніколи не воював у зоні АТО. За понад два роки, доки велася екстрадиційна перевірка, він ні разу не зафіксував такого бажання ні особисто, ні через своїх адвокатів. Хоча можливості такі мав – на сході воюють численні вихідці з Кавказу. Але, очевидно, його приналежність до однієї зі структур ІДІЛ робила неможливою співпрацю зі своїми земляками в Україні. Тумгоєв за увесь цей час використав усі внутрішні й міжнародні права на оскарження. Його бажання отримати політичний притулок в Україні було відхилено на всіх рівнях, у тому числі й Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ). ЄСПЛ також не заперечив проти його екстрадиції. Його причетність саме до ІДІЛ була визнана цілком переконливо доведеною.

2. Щодо самого факту екстрадиції Тумгоєва в Росію за запитом їхніх органів. Тут найболючіший та найменш однозначний пункт. Чи людину, яка причетна до найодіознішої терористичної структури, треба карати? Очевидно, що так. Чи слід передавати Росії, яка веде реальні бойові дії проти України? Напрошується моральний висновок, що ні. Але тут виникає дуже тонка проблема. Ця особа стала токсичною для України. Надання йому притулку в Україні вмить обвалила б ставлення до нас у цивілізованому світі. Бо ніхто не має права підтримувати учасників терористичних організацій. Що залишалося робити? Можна було його судити в Україні. Але юридично це правовий нігілізм. Він не український громадянин, не здійснив злочинів ні проти України, ні в Україні, ні проти наших громадян. За якими статтями та на основі якого фактажу?

Можна було передати його країні, в якій він скоїв злочини, тобто Сирії. А можна видати країні, чиїм громадянином він є. Самому Тумгоєву перший варіант був би, мабуть, найстрашнішим. Але й ми його реалізувати не могли. У Сирії Тумгоєва чекали б катування й страта. Наші міжнародні зобов’язання забороняють нам видавати осіб країнах, які не приєдналися до конвенцій про заборону тортур, а також не скасували смертну кару (у випадку, якщо такій особі за її злочин може грозити вища міра). Залишалося або нескінченно довго тягнути всі процедури й тримати особу без суду в нашій тюрмі. На якій законодавчій базі? Або видати єдиній державі, яка його забажала отримати. Усе це не передбачало б жодних моральних проблем, якби тією країною була не Росія. Але все ж, відкинувши емоції та врахувавши все вище наведене, запропонуйте варіант дій.

Відразу зроблю застереження, що я особисто був би більше схильним до ідеї судити терориста таки українським судом, зробивши відповідний запит до офіційної сирійської влади (що вже само по собі неприємно) за матеріалами для звинувачення. Хоча насправді такий процес був би прикладом фейкового правосуддя. На відміну від рішення щодо екстрадиції, саме такий суд був би критикований і уневажнений ЄСПЛ.

Ще одна ймовірна підстава для екстрадиції саме до Росії полягала в тому, що ведуться переговори щодо ряду осіб, яких незаконно засудили в РФ за фейковими звинуваченнями. Напряму змішувати процедуру екстрадиції незасудженої та реально не звинуваченої в нас особи та передачі нам засуджених чи підслідних у країні-агресорці неможливо з правових причин. Тому простого обміну бути не могло. Може, підставою стали якісь домовленості про подальші кроки назустріч нашим вимогам? Я не маю інформації з цього приводу. Крім того, на нас тиснув фактор двосторонніх і міжнародних договірних норм. Не реалізувати екстрадицію після погодження цього навіть на рівні ЄСПЛ уже майже не можливо.

І останнє в цьому пункті. Я зовсім не впевнений, що цей російський громадянин конче буде сидіти в російській тюрмі, хоча якесь слідство й суд цілком можуть і провести. Такі кадри Росії потрібні й ними там не розкидаються. Основна «вина» Тумгоєва перед Москвою може полягати в тому, що під дашком ІДІЛу він вибрав не ту структуру. Адже під назвою ІДІЛ криється доволі широке коло терористичних груп. Одні напряму керуються з Москви (не звернули увагу на те, що у вищому органі організації більшість осіб вільно говорять російською та часто мають російську чи радянську військову освіту? Так звані пташенятка Прімакова); іншими можна маніпулювати, а ще частина («ідейних» та відірваних на всю голову) діють лише за власною логікою. Група, до якої належав Тумгоєв, воювала не проти демкоаліції та не проти курдів, а якраз проти Асада й росіян. Таких там теж було чимало. Ну, проведуть хлопцеві профпереорієнтацію...

3. Тепер про захисників Тумгоєва серед наших ультраправих і так званих націоналістів. Ви чули за ці два роки від них заяви, що «злочинна влада заарештувала такого цінного для України патріота й хоче його видати Путіну на розтерзання»? Не чули? Правильно, бо ніхто за нього усі два з гаком роки не боровся й не захищав. Нікому з них він не був потрібний. Порівняйте це зі ситуацією з чеченським активістом (вибачте, не готовий зараз нагадати прізвище), якого за підказкою ФСБ ще за часів Януковича заарештували в Одесі за звинуваченням у підготовці «замаху на Путіна». Пригадуєте, як тоді всі активно виступили на його захист? Навіть Пшонка не відважився здійснити екстрадицію. А після Революції чеченський активіст був остаточно звільнений і пішов воювати за Україну на сході проти російських окупантів. Із Тумгоєвим жодних аналогій.

А маємо тут трошки іншу ситуацію. Два роки все чіткіше вимальовувалася перспектива екстрадиції, а всім було байдуже. Рішення про екстрадицію вже ухвалили, а реакції нуль. А як лише вона відбулася, то тут вам і спроби прорватися в ГПУ, і напади на поліцію, й бруківкою по вікнах, і підпалені смітники. Вам усе це ще не зрозуміло? Та ніхто не збирався захищати того Тумгоєва. Усе бачили й вичікували, коли його вже екстрадують, щоб опісля почати черговий дебош під ура-патріотичними гаслами. Умисно не починали акцій зарання, щоб не проколотися, як з ідіотом Бубєнчіком. Тоді зробили фальш-старт, почали дебош ще до винесення ухвали про арешт (окреме питання про свідому участь Горбатюка в цій провокації), а тут Луценко взяв і переграв усіх. Так і тут могло статися. Почали б на день раніше. А Луценко міг би раптово відкласти процедуру екстрадиції на пару днів. Більше б не знадобилося, щоб акція політично обернулася проти її організаторів. Тому чекали аж до здійсненого факту. Тому все, що відбулося під прокуратурою, розцінюю як добре сплановану провокацію, за якою цілком можуть вирости й російські вуха.

Досить глянути на декого з учасників. З нафталіну раптом витягнули Дмитра Корчинського, якого навіть у націоналістичному середовищі інакше, як провокатором не називають. Його не вельми адекватна дружина вже віддавна уникає публічних прив’язок до свого чоловіка (там усе в них в порядку), тому могла гарно оперувати патріотичною риторикою. Тут засвітилися обоє. Появилися звично крім зовсім маргінальних ще й свободівці – приклад, коли непокаране зло множиться – за убивства 2015-го ще вироків нема! Але найтривожніша тут поява Нацкорпусу. Так, вони регулярно беруть участь в антидержавних та дискредитуючих акціях, але назвати їх російськими провокаторами я собі не дозволю. Зате вплив на них Авакова безумовний. Чи не забагато всякої нечисті зібралося одночасно? А ще підспівування дебоширам з боку «Самопомочі» вже стає дуже поганою аналогією 30-их у Німеччині чи 2000-го в Росії, коли саме ліберали допомогли установитися режимам Гітлера і Путіна. Ну і цікавий перебіг у новинних стрічках деяких видань. Так Укрправда спершу зайняла позицію цілковитої критики ГПУ й Луценка, а коли дебошири вже перейшли межу в насильстві, почала вирівнювати свої репортажі до майже об’єктивних і безпристрасних.

Отака казочка, любі мої. Буду й далі приглядатися й шукати режисера. Бо версія про російський слід аж дуже проситься, але не хочу пропустити й вітчизняних деструкторів...