Кремль може здобути чималі переваги від нового уряду Німеччини

У Німеччині оперативно порахували голоси виборців. Перемогли Соціал-Демократи Олафа Шольца. І він має всі шанси стати канцлером ФРН. Більше чіткості й з майбутньою коаліцією, хоча тут попереду дуже складні перемовини між не зовсім близькими силами.

Щодо повторення широкої коаліції з блоком ХДС/ХСС Арміна Лашета (раніше Меркель), якій я надавав перевагу, то тут поки шанси примарні. Учасники стомилися від їзди в одній упряжі для ідеологічно чужих партій. А це 3 з 4 каденцій Ангели Меркель. Недавно Шольц в інтерв'ю прокоментував фразу Лашета, що той готовий до коаліції з есдеками та при їхньому канцлері. Він іронічно відповів, що партії Лашета-Меркель буде корисним пройти відновлення в опозиції. Це доволі жорсткий анонс рішучої відмови навіть від ведення перемовин.

Зараз уже йдуть консультації з іншими переможцями, окрім неонацистської пропутінської Альтернативи для Німеччини. Це Зелені, Вільні Демократи та Ліва партія. Із Зеленими їх ділить NS-2, але якщо Зелені змиряться з фактом завершення цього рашистського проєкту, то в іншому в них більше спільного, ніж протиріч. Шольц, як умілий політик з колосальним досвідом (хоча й тіньовим), ще до виборів почав грати на полі Зелених та пропонувати близькі їм ініціативи, зокрема, щодо відновлювальної енергетики. Тому шанси на нову коаліцію зростають. У ній Зелені можуть претендувати на посаду міністра закордонних справ. Ще недавно для нас це було б приємним бонусом на фоні не дуже сприятливого результату виборів у ФРН.

Але не зараз. Партія Зелених відзначається меншим рівнем конформізму та більшою принциповістю за своїх старших партнерів. І тому жорсткіше ставиться не лише до путінського режиму в РФ, але й до різноманітних клептократичних і популістських режимів у світі. Зеленський уже встиг виробити собі в них погане реноме. Фактично, в Зелених більше не готові серйозно підтримувати Україну поза ритуальними танцями та заявами, які автоматично випливають із норм міжнародного права.

Отже, чого очікувати від нової влади в нашого дуже знакового союзника? Катастрофи не буде, апокаліптичні сценарії вимальовувати не слід. Ніхто не визнає законності анексії Криму та окупації частини Донбасу. Не буде й розмов про зняття санкцій із РФ. Нинішні Соціал-Демократи не побіжать в обійми до Путіна. Навіть Шрьодер відверто продався вже після відставки, а до того поводився відповідно до усталених правил і традицій. Так і з Шольцем. Я перечитував його інтерв'ю ще під час попередніх виборів, читаю й зараз. Він дуже чітко окреслив внутрішні пріоритети й дещо розмитіше зовнішні. У зовнішній політиці поки що цілковита спадковість з Ангелою, при якій він був віце-канцлером та міністром фінансів. У передчутті перемоги він дав кілька програмних інтерв'ю, в яких виклав програмні принципи. Знову ж, на 99% домінує внутрішня політика. Але з міжнародної наполягає на максимальній співпраці із США, конкретніше – з адміністрацією Байдена, якого розглядає хорошим партнером.

А це тягне за собою подальше узгодження щодо запуску NS-2 при одночасній обережності стосунків із РФ. Але місця активній політиці щодо підтримки України завдяки Зеленському більше нема в Білому Домі, тож синхронізації в цьому напрямі на якісь помітні дії сподіватися годі. Ще Шольц однозначно за посилення НАТО та обороноздатності Блоку та Німеччини, але не помічений у ідеї розширення Альянсу. Може підтримати Балканський напрям, але точно буде проти східного. Це не з його заяв, там про це взагалі нічого нема, тут я просто оцінюю класичну позицію СДПН.

Дещо розмиті фрази про співпрацю з Францією, але тут можуть бути різні варіанти. Для нас цікаво, що Шольц уникає активних заяв про РФ. У свіжих програмних виступах лише поверхово згадував про необхідність співпраці. Розцінювати це, як позитив, не став би. Москва натворила останнім часом багато біди. І Ангела хоч-не-хоч на це реагувала невдоволеними заявами. Шольц волів промовчати. Зараз перед виборами артикулювати курс на зближення з Кремлем було б не надто популярно. Побачимо, що заговорить у подальшому. Але він прагматик без особливих гуманістичних засад, тому все залежатиме від бонусів, які пропонуватиме Путін.

Тепер основне – про Україну. А тут пустка. Для Шольца нас просто не існує. Не знайшов свіжих згадок, не помічав якоїсь чіткої позиції в минулому. Ні, є ритуальні слова на нашу користь у попередні часи. Вони абсолютно вірні. Олаф закликав ЄС до розробки нової східної політики. Наполягав, що Брюссель має показати, що він більше не потерпить насильницького переділу кордонів у Європі:

"Росія порушила це, анексувавши Крим, що стало дуже і дуже великою проблемою. У нас також як і раніше проблеми через складну ситуацію на сході України. Тому необхідно, щоб всі повернулися до верховенства права, а не до права сильнішого».

Усе вірно, але з того, що бачу в контексті, це скорше попередження РФ на майбутнє та традиційна фраза, яка відповідала спільній позиції уряду канцлерки Меркель.

Сподіватися, що Шольц посилить цю позицію при самостійному урядуванні, складно. Хоча ще слід враховувати вплив партнерів по коаліції. Отже, у підсумку. Кардинальних змін у зовнішній політиці Німеччини я б не очікував. І для нас це якраз погано, бо останні два роки ми тут постійно втрачали. Для Меркель ще існували зобов'язання перед Порошенком, які вона все слабше й неохочіше згадувала й при Зеленському, але в уряді, членом якого був Шольц, настрій щодо України різко регресував. Те, як Єрмак із Зеленським сьогодні кінцево пускаються берега, не додасть нам бонусів. Як не дивно, але допомогти владі слуг на цьому фронті може тільки посилення агресивних дій Москви. Бо тоді Європа, а також і Німеччина, муситимуть якось реагувати. Повестися так, як весною 2014, вони вже не ризикнуть. У випадку відсутності явних загострень новий уряд поступово усуватиме українську тему на цілковитий маргінес і лише втішатиметься втраті власних зобов'язань.

Впливи Шрьодера на Шольца я б не перебільшував. Він почав втрачати приставку шрьодерівця доволі скоро після відставки Шрьодера з посади канцлера. Але є його однопартієць Федеральний президент Франк-Вальтер Штайнмайєр. Його вага в німецькій політиці при Меркель не була надто високою. Але зараз для далекого від дипломатії Олафа колишній міністр закордонних справ та нинішній президент може стати головним порадником. Вони були якийсь час конкурентами, але вже віддавна політичні партнери.

А тут уже криються додаткові загрози. І річ не лише в так званій Формулі Штайнмайєра, а в обставинах її появи. Франк-Вальтер надто близький із Лавровим. Настільки, що погодився його план стосовно України підкріпити своїм іменем. Його доктрину можна виписати наступним чином: Донбас має остаточно стати внутрішньою проблемою України. Тому там треба продавлювати вибори без будь-яких попередніх українських умов. Присутність там російських військ та їхніх озброєних маріонеток цьому не завада, досить тільки повністю припинити вогонь на лінії розмежування (Тільки цим останнім моментом позиція Штайнмайєра відрізняється від побажань Лаврова). Після виборів Нормандський Формат себе вичерпає, а Німеччина разом з РФією можуть залишатися зовнішніми арбітрами й надавачами гуманітарної допомоги для відновлення зруйнованих регіонів.

Мабуть, що весь комплекс цих факторів та розуміння, що в Україні більше нема професійної й наступальної зовнішньої політики, стимулювало кремлівську верхівку відкорковувати шампанське з тостами «За наш Бєрлін!" Сподіваюся, що тут буде все не так однозначно, як і у випадку радості від перемоги Трампа. Але при нинішній владі в Києві Кремль може здобути чималі переваги від нового уряду Німеччини. Негативна проросійська спрямованість Трампа нівелювалася найперше двома чинниками: економічними інтересами великого бізнесу в США та жорсткою політикою Порошенка. Зараз у Берліні не бачу першого, а в Києві другого чинника...