Переговори Меркель-Путін: РФ видає бажане за дійсне, щоб Україна капітулювала
Пригадуєте слова Порошенка, що ми змусили світ прийняти формулу «Не можна вирішувати долю України без України». Це реальна суб’єктність нашої країни, яка далася дуже навіть не просто – сильні світу цього не дуже охочі вести консультації з тими, хто сьогодні «не на коні»
Простіше ж і насправді десь між собою тихо домовитися й поставити той чи інший народ перед фактом. Це абсолютно різні ситуації, з різними передумовами й моральними оцінками, але ні в сербів не питалися, коли виокремлювали в окрему державу Косово, ні в боснійців, коли їм нав’язували нежиттєздатну конфігурацію потрійної та двоповерхової конфедерації, як нині не цікавляться думкою сирійців (я не про московську маріонетку Башара Асада, а хоча б про лідерів сирійської опозиції та й сам народ). Також колись знехтували правом курдів на самовизначення, породивши кривавий конфлікт на століття...
Та що там про інших. У багатьох столицях країн Центральної й Південної Європи стоять пам’ятники Вудро Вільсону чи свято бережуть пам’ять про цього американського президента. Адже він став хресним батьком для багатьох до того часу бездержавних націй. А українців він «милостиво» дозволив розшматувати сусіднім державам, зокрема й червоній Москві. Бо інші мали сильних лобістів, політично активні діаспори, заступників у світових елітах, а ми тоді спромоглися лише на «мистецьку дипломатію». Хор Олександра Кошиця дійсно гідно нас представив перед світом, але вибороти наше право на незалежність таки не міг... Але це було тоді. А нині з нами так не можна й не буде. Не тому, що ми чимось такі унікальні. Просто в нас є президент, міністерство, дипломатія, які таки зуміли дотиснути сильніших і багатших. Доказати й переконати.
Прикладів уже були десятки, але зараз маю на увазі розмову Порошенка з Меркель напередодні її переговорів з Путіним. На цих переговорах ітиметься також і про Україну. Це логічно, бо Німеччина – член Норманської четвірки, а Меркель завжди особливо наполягала на виконанні Рашистаном (та й нами, зрештою, також) домовленостей. Буде говорити про те саме й цього разу. І повірте, без зайвої компліментарності. А щодо можливих пропозицій, в тому числі й тих, якими останнім часом регулярно смітить «Грустная лошадь» і які, вочевидь, озвучить їй особисто Путін, Меркель має щось відповісти. Так от, саме для цього й відбулася розмова з Порошенком, щоб у переговорах, де фізично не буде України, наша позиція була представлена. І це не якийсь надмірний оптимізм. Розмова вже аналізується нашими дипломатами, тому можу про це стверджувати з реальним знанням суті.
І ще одне. Зараз російські технологи в Україні (не проросійські, а саме російські), як той же Волошин, з у сіх сил стараються поширити офіційний кремлівський меседж, що Німеччина на смерть посварилася зі США й таким чином Трамп уже остаточно відштовхнув Німеччину в обійми Путіна, що вони там про все домовляться й нас поставлять перед фактом, а Україні треба готуватися до об’єднання інтересів Європи й Московії, а отже мусимо чим скоріше капітулювати, щоб не програти із ще гіршим результатом...
У декого від цього починається звична істерика. Спокійно. Випили, якщо так уже налякало, пару капель валер’янки чи кілька дека коньяку і напружили пам’ять. Ану згадайте, що ці самі українські рупори Кремля розказували нам напередодні зустрічі Трампа з Путіним – та дослівно ж те саме. А зараз у Кремлі вже заявляють ледь не про війну США проти Росії. І, в принципі, правильно кажуть. А пригадуєте, що відбулося зовсім напередодні переговорів Трамп-Путін? Та такі ж, як і зараз телефонні переговори Трампа з Порошенком. Тому що про нас без нас більше не можна. Ми таки чи не вперше за всю довгу історію нашого народу змусили світ зі собою рахуватися.
Вибачайте за дещо надмірну патетичність, але так уже дістало це суцільне капітулянство навколо, що іноді таки хочеться писати й «високим стилем».