Помилка організаторів мітингу в Києві, на якій колись погоріла Тимошенко

Стаття 39 Конституції України надає громадянам право «збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».

Отже, те, що зараз відбувається в центрі Києва – цілком законний вияв політичної позиції певної групи українських громадян. Саме групи, а не українського народу, нації, країни, як патетично кричали деякі з цих осіб (в тому числі й двоє ймовірно російських громадян) за спиною голови Верховної Ради під кінець засідання Погоджувальної ради.

Це важливо, бо ніхто не може узурпувати право виступати від імені всього суспільства, якщо він на це не уповноважений тією ж Конституцією і в межах своїх конституційних повноважень. Я уважно й не один десяток разів читав нашу Конституцію і там не бачив згадок, що любі друзі Ситника-Саакашвілі та інші прилучені до них персоналії уповноважуються представляти позицію всього народу України, коли виступають з політичними гаслами.

Наступне – це конституційна згадка «без зброї». Цей принцип був уже не раз порушений після Майдану окремими опозиційними силами. Саме після Майдану, бо на Майдан ми вийшли без зброї й не застосовували її до останніх кривавих хвилин, що б там не говорили кремлівські підбріхувачі. А після Майдану ряд акцій, які проводили ультраправі організації, лунали заклики виходити зі зброєю (припускаю, що вона була в наявності, але на щастя, не застосовувалася). Більшість лідерів цих нібито патріотичних груп уже втекли до Москви, чим себе остаточно викрили.

Ще маємо трагедію під Верховною Радою, де свободівці убивали молодих бійців Національної гвардії. І непомічений, хоча й неприховуваний факт, що на акцію «зустрічі» Саакашвілі під Краківцем так звані «ветерани АТО» прибули з мисливською зброєю та у повному обмундируванні (бронежилети, каски тощо). Так от, з моменту, коли на мирній акції виявлені люди зі зброєю, такий мітинг, пікет чи демонстрація стають не лише незаконними, але й антиконституційними.

Під час нинішньої акції поки люди зі зброєю не засвітилися, хоча не виключаю, що пронести її багато хто старався й, можливо, зумів. Але поки акція законна, згідно з прямою нормою Конституції. Але ще раз нагадаю – це акція певної групи населення України та, на жаль, колишніх (або й нинішніх громадян інших країн, в т.ч. країни-агресора), які чомусь вірять, що саме їм випала висока місія «просвітити тупих аборигенів».

І ще один нюанс про нинішній мітинг під Верховною Радою. Про нього говорять як про якусь значну подію, вияв міці об’єднаної опозиції, жорсткий виклик владі тощо. А насправді ж, це одна із найбільш маргінальних акцій, яку організовує широкий пул партій і громадських організацій.

Окрема партія чи організація часто виводили й меншу кількість людей із нижчим рівнем мотивації. Але такий букет організаторів, як заявлено цього разу, на моїй пам’яті ніколи так не завалював явку й організаційні процедури. Акція направду не є численною, попри всі надзусилля організаторів.

У регіонах винаймали автобуси, з ряду міст викупили всі білети на поїзди, а людей (окрім штатних активістів) практично нема.

А все дуже просто – організатори так загралися в свої інтриги, що навіть не спробували оцінити суспільну значимість своїх закликів. І ще вони зробили концептуальну помилку, на якій колись погоріла Тимошенко. Згадайте її давнішу фразу: «За владу сьогодні 30%, а це означає, що 70% за нас».

І тоді, й зараз виявилося, що ті 70%, які не за владу, вони ж і не за конкретних лідерів опозиції. Для абсолютної більшості простих людей нема чіткої диференціації на владні й опозиційні сили, є загалом політичний клас, якому більшість людей не вірять й часто ненавидять.

Тому основні новини сьогодні навряд чи будуть пов’язані з мітингом політичних лузерів, а з голосуваннями у Раді. Бо від того, в що перетвориться за результатами другого читання законопроекти стосовно медичної реформи, залежить наше реальне майбутнє.