Приховані загрози Виборчого кодексу

Якби був нардепом, то, ймовірно, сам би думав, чи не проголосувати за нього. Але не треба розглядати новий законопроект як панацею від політичної корупції і неефективності новообраних рад.

А ще він доволі сирий і містить ряд реальних загроз. Тож можна говорити про невеликий крок уперед в питанні кодифікації законодавства й поки ставити багато знаків питання щодо прогресивності нової системи, яка є однією з численних форм відкритих списків.

На захист кодексу слід зазначити, що заяви про складну й незрозумілу для виборця систему голосування роблять ті, хто його не читав. Насправді ж виборець отримує найпростіший та найкоротший у нашій історії бюлетень з двома питаннями: «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №»; «Підтримую кандидата у народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №». Напроти кожного питання трафарет (очевидно, що пара квадратиків для проставлення відповідного номера партії та кандидата в партійному регіональному списку. Номер партії, визначений за жеребкуванням у ЦВК (як і зараз), виборець побачить на плакатах в приміщенні дільниці та на стенді в кабінці. Цей номер проставити виборець зобов’язаний, без нього бюлетень недійсний. Номер двохзначний – це вперше перші номери для партій стануть невигідними, бо розсіяні люди можуть замість «04», наприклад, проставити «4» і все – голос втрачено.

Другу позначку виборець заповнює за бажанням. Це номер кандидата в регіональному списку партії, яку він обрав. Відзначить улюбленця – у того зростуть шанси, ні – значить підтримує список в тій черговості, яку запропонував з’їзд партії. Тому самому виборцю буде якраз найпростіше, щоб тільки зрозумів, що від нього взагалі вимагається.

Питання в іншому – в кожній кабінці має бути крім списку партій ще й стенд із усіма партійними регіональними списками з певним переліком даних, які там мають бути відмічені. А якщо, як у нас це звично, висунуться 30-40 партій? А якщо під сотню?? А якщо кожна замість 5 мінімальних запропонує пару десятків кандидатів (не заборонено ж)??? А шрифт же не може бути надто дрібним. Тому може бути й неув’язка через суто технічні проблеми.

Хоча застава для партій у 2 мільйони гривень може деяких трошки охолодити. Щоб тільки звичні популісти знов не постаралися «зробити владу доступнішою», бо доступнішими стануть лише проблеми для виборців – маргінали хоч за 2 мільйони, хоч за 2 тисячі – й так пролетять.

Тепер трошки вернемося назад – звідки ж появляються ці номери в регіональних списках, і підійдемо до другої проблеми кодексу. Партійний з’їзд затверджує один загальнонаціональний список (тут уже виникає питання щодо чистоти відкритих списків) з чітко проставленими порядковими номерами.

А ще делегати схвалюють 27 регіональних списків, в кожному з яких не менше 5 кандидатів. Один регіон – переважно одна область. Винятки: Київ правобережний (до нього прикріпили закордонний в. о.) та лівобережний і два окремі регіони в Дніпропетровській області (Дніпро й Кривий Ріг), зате Херсонський регіон поглинає Крим і Севастополь. Виборці й комісії нижчого рівня стикаються лише зі своїми регіональними списками. Загальнодержавний у дивний спосіб буде використовувати вже тільки ЦВК.

Тож, голосування відбулося. Як же відбувається підбиття підсумків? У дільничних комісіях звично рахують голоси за партії і заносять у протокол. А потім беруть кожну партійну стопку і розкладають її на відповідну кількість стовпчиків – за кожного підтриманого в цій партії кандидата окремо. Ще одна стопка тих, де виборець не підтримав жодного конкретного кандидата, а сприйняв запропонований партійним з’їздом порядок. Це все теж іде в протокол та відповідно запаковується.

Вся технічна частина мало в чому змінилася. Тому для найменш кваліфікованої дільничної комісії роботи буде ненабагато більше. Так само мало що змінюється в роботі окружних комісій: надати консультативну й правову допомогу дільничним, отримати від них результати, перевірити, занести в інформаційну базу для ЦВК.

А вже ЦВК остаточно проводить встановлення результатів і фіксує зміни черговості. Комісія зводить усі голоси за кожну партію (питання №1), відсікає партії, що не набрали 3%, перерозподіляє їхні голоси переможцям, визначає вартість одного нардепа в кількостях голосів – усе це майже так само, як і зараз.

А далі вже йде нова процедура – встановлення, скільки мандатів за такою виборчою квотою припадає на кожен регіональний список кожної партії, яка пройшла бар’єр. Тут теж арифметика: кількість голосів, отриманих партією в регіоні ділять на розмір квоти («ціни» одного нардепа по всій країні). Єдине, що в цій частині обліку автори напустили туману з терміном «невикористані голоси виборців, подані за партії», які подолали бар’єр. Що це таке – незрозуміло. Може, йдеться про те, що партія може висунути не менше 5 кандидатів у регіональному списку, от і висунула цей мінімум, а набрала на 10 нардепів.

Оскільки нема жодного слова, що станеться, коли кандидатів у регіональному списку менше, ніж набирається за результатами голосування, така нечесність дуже реальна Це дуже схоже на велику аферу, яка майже повністю нівелює систему відкритих списків, але про це я напишу трошки нижче. Хоча, можливо, йдеться лише про дробові залишки від числа депутатів у регіоні.

А поки – про встановлення першого комплекту нардепів. По кожному регіональному партійному списку вже визначено, скільки кандидатів із них стануть нардепами. А їхня черговість встановлюється дуже просто. Спершу йдуть ті, які отримали більше додаткових голосів у відповіді на друге питання бюлетеню, далі ті, які менше, ще далі, в кінці списку ті, яких спеціально ніхто не підтримав (думаю, що таких буде найбільше). Якщо в двох кандидатів однакова кількість голосів, то першим буде той, який вище в партійному регіональному списку, серед тих, хто в кінці без підтримки – теж між собою буде та черговість, яку партія їм проставила. Відповідно, ті, які підпали під уже регіональну межу своєї партії, відразу зараховуються до обраних, і вилучаються з загальнодержавного списку, а інші стають у чергу.

І от з цією вже чергою та тими таємничими невикористаними голосами відбувається якась дивна й незрозуміла трансформація без жодних відкритих списків і нашої причетності. Із загальнодержавного списку вже вилучені ті, хто визнані обраними в регіональних. А тоді за дуже детальною процедурою ті невикористані голоси перераховуються кожній партії в її додаткових нардепів. І цього разу ними стають саме ті, хто вище в загальнодержавному списку, який був затверджений партійним з’їздом. Тут уже сама партія заклала черговість, на яку ніхто не може вплинути.

Можливо, ті невикористані голоси – це щось цілком дрібне, наприклад, пару мандатів на всю країну, але з тексту закону це незрозуміло й усе одно ці мандати розподіляються без впливу виборця.

А тепер про ще одну нечесність. Для малих партій, які лише долають бар’єр, вона несуттєва, а великі можуть на цьому зіграти. Мінімум людей у регіональному списку – 5. Знаєте зі соціології, на що можете розраховувати в кожній області й, виходячи з цього саме стільки людей (від 5-ти) плюс мінімальний доважок виставляєте на регіон. І як би там ми когось не підсували, думаючи, що інші, небажані, вилетять, пройдуть у базових областях усі, кого партія нам підсуне (як варіант – кому місце продасть). А щоб мати потім можливість для просування списку, в неперспективних областях записуєте по максимуму кандидатів другої черги й присвоюєте їм хороші номери в загальнонаціональному списку. Бо про заміщення вибулих нардепів написано, що на місце кожного такого приходить відповідний наступний із його регіонального списку, а про те, що робити, коли регіональний список вичерпався, а загальнонаціональний для чогось існує зі своєю власною нумерацією, нічого не сказано. Двозначність, як кажуть, із правовим натяком.

Ще одна несправедливість. Це коли партія висуне в регіоні певний набір кандидатів, серед яких пару мудрагеликів та висококласних спеціалістів, ще пару цілковитих популістів чи відвертих провокаторів, а на додачу ще кілька грошових мішків. Ви впевнені, що виберуть отих найкращих? Я чомусь ні.

Найперше, цілком імовірно, що більшість людей не будуть виділяти нікого зі списку, тобто довіряться вибору партії. І тоді проходять «згідно куплених білетів», тобто, як зараз. Ще один варіант, коли в області ви точно розраховуєте провести кількох нардепів. Ставите першим номером якогось дуже популярного кандидата. Йому й так віддадуть всі додаткові голоси виборці. Підтягувати наступних ніхто гарантовано не стане, щоб «не втопити» улюбленця (відзначати ж можна лише одного). А за ним ви на партійному з’їзді ставите наступних прохідних у тому порядку, який бажаний лідеру партії чи його (її) гаманцю…

Якщо навіть припустити, що партія не буде «хімічити» й виставить регіональних кандидатів у довільному порядку, то запрацює простий механізм підкупу. Не про гречку мова! Купівля часу для джинси на телеканалах, купівля нашої уваги через штучні інформаційні приводи. Уявіть собі в одному такому списку якогось Капліна, Лещенка чи іншого професійного брехуна, а поряд з ними – завтрашнього нобелівського лауреата з економіки… Коментарі зайві… От тільки не треба мені розказувати, що в проекті кодексу є обмеження для недоброчесної й прихованої агітації! Вони й зараз діють – і що? А ще є підкуп спеціалізованих груп населення, які вам додадуть відповідний доважок – багато ж не треба.

І зовсім на останок – за новим законом партії почнуть ставати регіональними. Адже ясно, що Оппоблок в Галичині навряд чи хоч одного кандидата проведе, а праві партії мають ілюзорні шанси на сході й півдні. Сьогодні ситуація вирівнюється через більш-менш рівномірне представлення вихідців з різних регіонів у закритих партійних списках – партії самі в цьому зацікавлені при нинішній системі. А так на відносно рівномірне покриття в різних частинах України може поки розраховувати хіба БПП, а решта створять галицькі, слобожанські, таврійсько-одеські фракції з невеликим домішком інорідних включень.

Ой, невесела перспектива від цього вимальовується. Я навіть був свого часу здивований, що саме Ключковський написав такий проект з регіональними списками, бо ще на початку 2000-них він саме за цю загрозу жорстко критикував варіант, підготований Юлієм Йоффе, нардепом з Луганська…

Але досить, розписався. Ця стаття не для того, щоб піддати обструкції новий виборчий кодекс. У чомусь він значно кращий за діючі закони, в чомусь викликає сумніви. Можливо до другого читання ще підправлять… Мова про те, що якщо якісь гламурні мерзотники почнуть вам розказувати, що тільки прийміть цей або інший закон, і все стане прекрасно, що він може бути панацеєю від усіх проблем, знайте – брешуть паршивці. Ще й підло брешуть і мають вас за дурнів. А ми ж з вами не такі, правда?