Про коронування всєдєржца й царєубійство
Кілька слів про дурні й хороші традиції в запорєбриковому королівстві кривих дзеркал.
Там вчетверте коронували на царствіє всєдєржца і хазяїна всєя страни під гербом із двоголовим пєтухом. Із тупих та дегенеративних традицій можна відзначити показну імперську пафосність із гігантським розмахом та зневажливою зверхністю щодо своїх же бідуючих громадян.
На фоні високих стель Кремлівського палацу, гігантських дверей, широчезних залів та парадних сходів і довжелезних коридорів аж надто комічно виглядав карлик-недомірок, який чомусь вирішив, що може диктувати свою збочену волю всьому світу.
Ще з тупих традицій Московського княжества помітив одну комічну річ. Доволі рослі й кремезні чоловіки й жінки, коли повз них проковзував кремлівський карлик, зразу ж втягували голови в плечі, починали сутулитися, підгинати колінця, щоб виглядати трошки нижчими, урівнятися з властітєлєм. Побачив один короткий кадр, коли давали загальний план, але не зверху, а вздовж проходу – така ніби й не сильна, але дуже показова заглибинка між двома хвильками прокочувалася.
Це про тупі традиції. А що ж з хорошими? Та є там теж одна позитивна традиція, яку чомусь уже давненько не застосовували. Називається вона таким красивим і милозвучним словом: царєубійство. Чи не пора б уже відновити хороший звичай старої імперської Росії?