«Врегулювання» цін на газ: чи можна обійтись без підвищення?

Отже, Президент у Давосі повідомив, що на 80% усі вимоги МВФ виконані: «Ймовірно, схрещую пальці, до квітня в нас буде місія і матимемо наступний транш. [Серед невиконаного] залишилося створення Антикорупційного суду, призначення постійного керівника Нацбанку та врегулювання ціни на газ».

Власне, з головою Нацбанку вже явно затримок не буде, закон про АКС після узгодження із керівниками МВФ та Світового банку змін, які треба внести до другого читання теж стає реалістичним. Залишається питання «врегулювання ціни на газ».

Оскільки Прем’єр Гройсман недавно вже вдруге повторив, що цього опалювального сезону підняття ціни не буде, виникли певні питання. Але тут є дві відповіді. Перша лежить на поверхні, а за другою довелося трохи покопатися в пошуках інсайду.

Отже:

По-перше, насправді чітке зобов’язання, дане ще всередині минулого року, стосувалося опалювального сезону 2017-2018 років. І тут якраз сумнівів нема. Дивно, що в пресі піднімають з цього приводу вже вдруге чи втретє стільки ґвалту. Першого разу «агентство фейкових новин» навіть якийсь ніби проект рішення Кабміну зліпило та почало його всюди розкручувати. Пригадуєте: Гройсман десь два тижні тому виясняв на засіданні КМУ в Насалика, чи це не в їхньому відомстві такий документ готували, а той навідріз відмовлявся.

Так і зараз – якісь проекти змін можуть бути підготовані (не конче реалізовані) до приїзду місії МВФ, на той час треба подати фінансовий план оздоровлення «Нафтогазу», остаточного виходу на прибутковість та зняття традиційних ризиків для публічних фінансів країни. Тому вже навіть у самому тексті інтерв’ю П.Порошенка закладена дата, яка свідчить, що в цьому опалювальному сезоні, про який ішлося, жодних змін очікувати не слід.

А другий момент складніший. Є певні нюанси дипломатичної мови. Коли визнають невідворотність зростання цін, тоді без варіантів кажуть «підвищення». А «врегулювання» – це термін, який вживається, коли діалог ще не завершено й рішення не прийняте. Давайте не будемо йти за комуністично-популістською канвою, коли МВФ зображають таким собі страшним деспотом, який лише мріє, як познущатися з бідних мешканців нашої країни. Усі рекомендації МВФ підкоряються таким завданням:

• кредит урешті-решт має бути повернутий; 
• використання кредиту та дії, необхідні для його отримання, повинні покращити законодавство, ринкові відносини, антикорупційну складову в країні та зробити її більш впорядкованою й успішною (МВФ – це не просто банк-кредитор);
• повернення кредиту не має стати неймовірним тягарем для населення та причиною для неаргументованого секвестру бюджету й скорочення чи згортання соціальних програм.

Отже, враховуючи три наведені складові, МВФ вимагає впорядкування, збалансування, платоспроможності, антикорупційності, але в жодному разі не здирництва. І якщо є якісь інші ринкові й недотаційні засоби зберегти баланс бюджету, окремих галузей тощо, то фонд їх сприйме, як пріоритетні, а не ті, які покликані підвищувати тарифи для населення. Але все ж у фонді наголошують, що все має свою ціну й платежі за отриманий продукт мають максимально наближатися до його реальної вартості. І саме тут і є варіант пошуку виходу із тарифної проблеми.

У МВФ болісно реагують на дотації для галузей економіки, але визнають право уряду встановлювати справедливі субсидії для населення. Тому з огляду вже на наступний опалювальний сезон Гройсман і заявив, що «нова формула ціноутворення на газ ураховуватиме соціальну складову».

І в цьому криється не лише посилання на субсидії, але й на варіанти оптимізації ціни на газ від оптовика-монополіста. Я вже писав про конфлікт між КМУ та НАК з приводу космічного завищення видатків на своє утримання службовців Нафтогазу. Вони й так не бідували, а тут щось взагалі захотіли захмарного. Фінплан «Нафтогазу» був відхилений і повернутий на доопрацювання. Також жорстка дискусія відбулася навколо бажання керівництва НАК стягнути з держави 110 млрд гривень, як недоотриманий прибуток! Мова не йде про збитки, а про бажання абсолютно державного господарюючого суб’єкта отримати в тяжкий для країни й населення час надприбутки.

Але держава в особі КМУ є власником компанії, тож саме вона визначає, яким має бути (й чи взагалі має бути) прибуток. Саме з цього приводу В.Гройсман зустрічався тиждень тому з членами нової Наглядової ради «Нафтогазу» України. Від них він, зокрема, просив оптимізації затрат та зниження собівартості, а також ширшого пакету пропозицій з реформування галузі.

Якщо до прибуття місії вдасться підготувати реалістичний і оптимізований фінплан та план перспективного розвитку, який аргументовано доведе, що можна зберегти фінансовий баланс без підвищення вартості газу для населення, то в МВФ же також нормальні люди працюють – їм просто треба, щоб видатки держави не перевищували доходів. А для Прем’єра, який також чутливий до громадської думки (спробуй таким не бути!), важливо, щоб замість зростання тарифів знижувати вартість послуги. Тому й почала гуляти в документах та виступах офіційних осіб замість жорсткого «підвищення» неоднозначна фраза «врегулювання».

Поки не можна судити, чи вдасться переконати членів місії в перспективності м’якого варіанту, але сподівання на це є, тим більше, що мова йде про пікові видатки аж наступного опалювального сезону. А рішення міжнародних судів щодо здирницького контракту Тимошенко-Путіна у нас уже наявні. Й за ними ми найближчі два роки все ж мусимо викупити певні законтрактовані обсяги газу безпосередньо в Росії (що дуже неприємно), проте за абсолютно іншою ціною, яка цього разу буде нижчою за ту, яку ми сплачуємо європейським постачальникам.

Окрім того, зростає видобуток вітчизняного газу, 2 мільярди цьогоріч буде вкладено в енергоощадність плюс ще й залучення коштів з ЄС… Тож панікувати ще явно зарано. І я також і в цьому питанні залишаюся схильним до оптимізму, а перевірятиму його виправданість таки своєю власною кишенею.