На Україну незабаром чекає нова революція
Революція – це не війна, і ворогів в ній немає. Партію капітуляції до влади приводить народ. І революція – це робота того самого народу над помилками
Ось я знову з автоматом в червоній сукні.
Останнє відео викликало багато питань: «Що це за автомат?» Розкажу. Також вирішила зробити цикл відео: «Школа революції від ветерана трьох Майданів».
Спочатку про автомат. Це не муляж, не мисливська зброя. Так, це військовий АК 5-45. Легальний. Нагородний. Єдиний в країні нагородний АК. Але не заздріть. З власної волі ніхто такий не захоче. Бо це останній подарунок мого покійного чоловіка Миколи.
Автомат був подарований в червні 2014-того – в ті часи, коли добровольців було більше, ніж зброї, і автомати захоплювали в боях. Ось і цей – трофейний. Микола здобув його в бою за Маріуполь. Для мене. Насправді, це було проти його волі – зрозуміло, що жоден чоловік не буде щасливий від того, що дарує матері своїх дітей автомат (що в той момент означало квиток на війну), але я його переконала, що якщо любить і поважає, то подарує.
І він капітулював. Подарунок був мені вручений в маєтку Януковича в Урзуфі на Азовському морі, який ми з Миколою захопили під військову базу. Щоб підлеститись, я тоді при бійцях сказала Миколі: «Котя, дай свій Калаш, я його почищу». Ох і кепкували з Миколи, що у нього дружина для того, щоб чистити зброю. Проте, зрозуміло, що його чоловіче его було задоволене.
Щоб всі бачили, я примостилася чистити його АК під соснами над пляжем. Внизу під ногами плескалося тепле червневе море. І в цю мить все було аж занадто добре. Я думала про те, яке мінливе життя. Десь там далеко в спогадах пробивався лютневий Майдан, коли ми беззбройні, «без п’яти хвилин» жертви режиму Януковича, чекали останньої атаки беркуту… А зараз ми виявилися здатними зупинити навіть агресію Кремля, і прямо в цей момент я чищу зброю… рушниками Януковича. Мені подумалось: життя - як гойдалка. Зараз я на злеті, можна сказати щаслива. І треба запам’ятати цю мить, бо гойдалка вже пішла вниз.
І правда, Коля не пережив те літо…
А тут, на автоматі, бачите вишкрябано «За Колю». Це я вишкрябала в грудневих Пісках в настрої драйву. Я шукала місця, де адреналін переважував біль і відповідальність…
Проте, це ще не вся ціна за нагородний АК. Не обійшлося без політики. Коли я попросила Авакова легалізувати мій автомат, міністр пішов мені на зустріч. Бо тоді був мій політично «зоряний» час. Мене розривали Тимошенко і Яценюк. Перша хотіла, щоб я очолила на парламентських виборах список «Батьківщини» (Савченко з’явилася після моєї відмови), а Народний Фронт, відповідно, тягнув в першу п’ятірку.
Фактично, цей автомат – це був єдиний політичний хабар, єдина лояльність, єдина пільга і перевага мені як політику… Ось так. Це ще одна складова його ціни…
Але досить про це. Розкажу краще кумедну історію.
Щоб його легалізувати, я принесла його в міністерство на Богомольця. Завезла його у двір на авто. А ще зі мною був мій трьохлітній син. Так от, виходжу з авто, на плече вішаю автомат, за руку беру сина… І тут до мене підлітають охоронці з ґвалтом, що … з дитиною тут не можна. Я дзвоню в приймальню, погоджую. Та сама ситуація з «дитиною не можна» повторюється ще на двох постах… Нарешті ми з Устимом прориваємося в кабінет Авакова. Він вибачається за дітофобію, пояснює це ексцесом виконавців в охороні. А я підхожу до його столу, знімаю з плеча сумку, відкриваю і кладу перед ним… автомат в повній бойовій готовності…
Яка була кумедна мить. Ми так сміялися. Це ж треба, як дитина відволікла на себе увагу, що я безперешкодно, озброєна автоматом, пройшла прямо в кабінет міністра…
Але вистачить про автомат. Насправді, моя мета – зробити цикл відео. Щось на кшталт поради революціонерам. Я ветеран трьох революцій і скоро нас чекає нова. Безумовно, чекає. Бо я вірю в український народ, який завжди виходив на Майдан за Незалежність. Ще трохи, і люди усвідомлять помилку, прийняту на минулих виборах, коли несвідомо привели до влади партію капітуляції перед Росією.
А поки що, в час затишшя перед діями, я хочу поділитися своїм досвідом. Все ж я один з найуспішніших та здібних революціонерів.
Хоча, повірте, я не з вічних революціонерів, для яких справжнє життя – це лише в наметі на Майдані. Я вважаю, що пишатися треба творінням, а не руйнуванням. Поміж революціями в мене завжди було творче життя: я народжувала дітей, писала статті і картини, у мене була взірцева сім’я, я зробила поважну кар’єру журналіста, я була депутатом від влади і можу похвалитися таким істотним здобутком, як конфіскація 1.5 млрд доларів Януковича в держбюджет.
Я людина, для якої революція не сенс життя, а засіб усунути від влади в Україні не державників, а тих, хто готовий «злити» Україну під Росію.
У мене є правила, червоні лінії, бо революція – це не війна, і ворогів в ній немає. Партію капітуляції до влади приводить народ. І революція – це робота того самого народу над помилками. І, найголовніше, не допустити, щоб ця робота над помилками переросла в громадянську війну.
А до чого тут автомат? А автомат для ворогів. Вирішуємо внутрішньодержавні проблеми, але завжди ловимо в приціл Путіна.