Чому Хмельницький? Москва ліпить нам національного ідола

ЧОМУ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ?

(читво вихідного дня)

Чому боягуз і пройдисвіт став національним героєм? Чому Москва ліпить нам з нього національного ідола?

26 липня виповнилося 360 років, як Богдана Хмельницького хопив Кіндратій (інсульт звалив гетьмана в могилу). Його ім’я почала прославляти ще царська Московія – пам’ятник навпроти святої Софії. Продовжив Сталін, який наказав викарбувати ордени Хмельницького трьох ступенів (1943). Півстоліття потому посткомуністи в Україні продовжили справу – Кучма заснував ордени теж трьох ступенів (1995).

Потрапила в полон брехливих тенет і пристрасна поетка Ліна Костенко. Її поема (історичний роман) «Берестечко» про найбільшу битву в Европі ХVІІ століття героїзує Богдана до небес.

«Написана ще в 1966-67 роках, вона згодом не раз дописувалась на всіх етапах наступних українських трагедій — і після поразки 60-х років, і в безвиході 70-х, і в оманливих пастках 80-х», – пишуть про цю поему в довідниках.

«Я, гетьман Богдан Хмельницький, розбитий під Берестечком», – пише вона.

Хочеться вірити, що поема ще не закінчена й дописуватиметься, й перероблятиметься.

Лише пророк Шевченко менше ніж за два роки до своєї смерти рубанув з плеча:

Якби-то ти, Богдане п’яний [...]

Амінь тобі, великий муже!
Великий, славний! та не дуже...
Якби ти на світ не родивсь
Або в колисці ще упивсь...
То не купав би я в калюжі
Тебе преславного. Амінь. (1859 рік).

ПЕРШОДЖЕРЕЛА

Опис битви під Берестечком (наче 18-30 червня 1651 року) в літописі Самійла Величка втратився. Сказано лише: «…Король, перемігши Хмельницького й хана під Берестечком…»

Король польський – Ян ІІ Казимир Ваза. 
Цар (хан) кримський – Іслям III, иноді Аслан-Ґерай.

Далі – перебіг з писань різних літописців, зібраний зусиллями полковника Григорія Грабянки:

«Не дрімав і Хмельницький. Він поставив свої полки з півночі та півдня, підготував до бою табір, хану доручив пильнувати правий фланг і бойовим строєм рушив на штурм. Та в битві цій ляхи перемогли козаків. Бо сталося якось так, що хан, коли почав вводити свої загони у битву, побачив козаків, які поспішали йому на поміч з лівого флангу і напоролися на свої гармати, змішалися й дещо відійшли, то ХАН ПОВЕРНУВ СВОЇ ЗАГОНИ НАЗАД і полишив козаків самих на себе… 
…Хмельницький наказав полковникам і всьому війську вести бій з табору. А сам з Виговським кинувся ДОГАНЯТИ ХАНА та вмовляти його. Не піддаючися умовлянням, хан з ордою відмахав без зупинки кільканадцять миль… 
…Хмельницький, пересвідчившись, що ХАН ЗРАДИВ його, був змушений з невимовною скорботою зі своїм військом покинути орду... 
…Все це тому, що хан не тільки задля добичі та замирення з королем не раз наїздив без всякої причини на його землі, спустошував їх, а також і задля винищення християн».

(Збірник козацьких літописів: Густинський, Самійла Величка, Грабянки — К : Дніпро, 2006).

ВЕРСІЇ

Щойно, прочитавши, закрив книгу Сергія Коваленка «Іван Богун – український Дон Кіхот». 2015 рік, видання друге, дороге, у твердій палітурці. Видане, вочевидь, не без коштів спонсора (-ів).

У книзі різонули око наступні рядки дослідника про битву під Берестечком: «Гетьман Богдан Хмельницький, відвівши військо [,..] КИНУВСЯ ЗА ЦАРЕМ (кримським. – Дм. П.), думаючи завернути його назад. [...] Проте повернутися Богданові Хмельницькому до Берестечка не судилося». (Стор. 37).

Тобто мова Сергія Коваленка йде наче про зраду (втечу з поля бою) кримських татар, які виступали союзниками українських козаків у битві проти польсько-німецьких загарбників. Хмельницький там ледь чи не головна особа.

Таку саму думку висловлює й знаменитий історик Микола Аркас («Історія України-Русі»: період 2, 2 частина):

«Спочатку козакам щастило, але все зіпсувала зрада хана. Татари зробили перший наскок на Поляків, а тоді, неначе злякавшись їх одсічи, кинулися тікати. Побачивши таке, Хмельницький поскакав до хана, щоб довідатися, що таке. Хан викручувався то тим, то сим, а другого дня з усією ордою став одступати. Хмельницький умовляв його, пригадував присягу, докоряв, але ХАН СХОПИВ Хмельницького, а потім писаря військового Виговського і забрав їх з собою в неволю. Оставшись без гетьмана, козаки почали помаленьку одступати.

Як бачимо в історика Аркаса, Хмельницький теж наївна жертва кримського хана.

Копирсаймося серед історичних книг далі. Надибуємо Івана Крипякевича «Історія українського війська». «Частина друга. Запорозьке військо» (Львів, 1936):

«30 червня, поляки ще більшою силою пішли на козаків. З допомогою артилерії польська кіннота переламала козацькі лави й дійшла аж до таборових возів. Поляки перемогли й татар і так сильно їх погромили, що орда серед панічного сполоху почала втікати.
Щоб заспокоїти татар, Хмельницький із Виговським подалися до ханського табору. Але тут сталася нечувана річ — ХАН ЗАХОПИВ ГЕТЬМАНА зі собою і з цілим військом відійшов з-під Берестечка. Козаки залишилися в таборі без проводу…».

Теж: Хмельницький під Берестечком подався «до ханського табору».

Трохи світла проливає історик Дмитро Дорошенко, міністр закордонних справ Української Держави (1918 рік), у мемуарах “Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)” (Вінніпеґ, 1949). Послідовник професора Михайла Грушевського пише:

«До недавніх часів панував погляд, що причиною поразки козаків була ЗРАДА ХАНА, який, тікаючи з поля бою, захопив з собою насильно і Богдана Хмельницького. Новіші досліди довели, що причиною польської перемоги була перевага польської артилерії, участь 20.000 німецької піхоти, високі бойові прикмети польської кінноти, а головно – перевага польського плану бою, виробленого німецькими генералами. Татари не витримали згубного гарматного вогню, сконцентрованого проти їх позицій, почали в паніці тікати і відкрили козацькі позиції з флангу. Але козацький табір устиг замкнутись і успішно видержував польські атаки і облогу цілих десять днів. Хмельницький поспішив на Україну організувати оборону, а провід перебрав талановитий Іван Богун».

(Усі капз-локи мої).

КАЖУТЬ ПРОФЕСОРИ

А що оповідає про Берестечко професор Грушевський? Беремо його «Історію України-Руси». том IX, розділ III.

Тут мова про двох осіб: 
військовий писар Хмельницького Іван Виговський 
та 
кримський цар (хан) Іслям III Ґерай (Аслан-Ґерай).

«…Тоді писар став його просити, аби післав з ним, писарем, війська свого тисяч десять в поміч війську Запорозькому, і кримський цар зараз велів іти чотирьом мурзам і з ними тисяч 20. Ті мурзи і Татари йшли з ним верстів 20 з лишком, і НЕВІДОМО, чого ті Татари злякались і побігли назад, покинувши його. З ним, писарем, лишилося тільки двоє Татар і три козаки, і він, побачивши, що йому до обозу не проїхати, спіхом поїхав на Україну до війська, що там було полишене для охорони пограничних городів…»

Помітили: Хмельницького тут уже нема!

Але професор Грушевський стверджує: «Боячись зміцнення України, ІСЛЯМ III ҐЕРАЙ в Зборівській битві 1649, БЕРЕСТЕЦЬКІЙ БИТВІ 1651, Жванецькій облозі 1653 років ЗРАДЖУВАВ Богдана Хмельницького».

Хоча професор Грушевський наводить також иншу версію:

«Полк. Савич оповідав про сю утечу инакше: 
Як Хмельницький побачив, що ХАН ПОБІГ, він поїхав на-здогін за ханом, разом 18 чоловіка, щоб догонити хана і умовити. Гонив за ним усю ніч, аж до Ямполя — а Ямпіль до Берестечка верст 20 або й більше. Насилу гетьман Богдан Хмельницький знайшов хана, їздячи за ним в полі, і почав йому говорити з серцем […]» (Тобто соромити й дорікати. – Дм. П.).

«[…] Хан на се став всяко божитися, що то він не тікав, а гонив за своїми Татарами, щоб їх перейняти і намовити, аби вони назад вернулись до козацького обозу […]»

Ось так подає «безгрішну» поведінку Хмельницького під Берестечком професор Грушевський.

Професор Орест Субтельний (помер минулого року) дослівно дотримується версії професора Грушевського.

НОВЕ СЛОВО

Наприкінці 2015 року в Рівному з’явився документальний фільм «Берестечко. Битва за Україну» про таємниці Берестецької битви. Він знятий студією “Родовід” на основі нових історичних розвідок та глибокого аналізу офіційних джерел про битву.

У цій роботі частка зусиль належить рівненському досліднику Волинського краю Валентину Дем’янову. Він дає кардинально инше уявлення про перебіг подій Берестецької битви.

Див. 19 хв. 20 сек. https://www.youtube.com/watch?v=T11hwiZfPD8

За словами Валентина Дем’янова, історичні українські першоджерела останні три століття навмисне знищувалися, через що маємо історію, написану, головно, недругами України ХVІІ століття.

Поляки після Берестечка сповістили Европу про перемогу над козаками, яких, за польськими даними, полягло до 30-ти тисяч. Це суперечить результатам розкопок під Берестечком українського археолога Ігоря Свєшнікова, який оцінював українські втрати від семи до десяти тисяч полеглих.

Після «величної» перемоги над козаками польський король Ян Казимир зрікається престолу й утікає до Франції. А ще кажуть, що він рятівник Речі Посполитої…

Подібні факти ставлять під сумнів як виголошені розрахунки втрат українського війська, так і перебіг подій (!) у королівських хронографів ХVІІ століття – Станіслава Освенціма, Йоахима Пасторія, Альберта Кояловича.

Автори фільму вважають Івана Богуна керівником Української держави ХVІІ століття, визначним полководцем та державним діячем, який очолював українську армію та козацьке військо під Берестечком. Саме його діяльність чи не найбільша таємниця сьогоднішньої української історії.

ВИСНОВОК

Схожі ролі відіграли у новітній українській історії сценарист і батько Народного Руху України Іван Драч та банкір Віктор Ющенко. В їх особах не важко узріти тінь Богдана Хмельницького. 
Саме тому вождь Народного Руху України Вячеслав Чорновіл не став гетьманом (президентом) України. Це був Іван Богун сучасної доби. Але це вже зовсім инша історія.

І не кажіть, що історія не ходить по колу.

А поки що молодь живиться такою безальтернативною брехнею:

«Б. Хмельницький організував відступ свого війська в долину р. Пляшівка. Після цього гетьман кинувся навздогін за ханом, сподіваючись повернути його назад. Проте Іслам-Гірей III продовжив відхід на пд. України. Він насильно затримав при собі і Б. Хмельницького».

Берестецька битва 1651 р. Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ин. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во "Наукова думка", 2003.