Що робити зі «спецпенсіями»? Американський досвід

Останнім часом у публічному просторі не вщухають дискусії навколо так званих «пільгових» або «спеціальних» пенсій в Україні. Питання насправді руба: якими вони мають бути в сучасній європейській державі і чи мають існувати взагалі в тому архаїчному вигляді, який ми успадкували?

Давайте дивитися на речі тверезо та крізь призму світового досвіду.

Якщо ми проаналізуємо міжнародну практику, то побачимо, що особливі умови пенсійного забезпечення для державних службовців є практично в усіх розвинених країнах. Держава має мотивувати топменеджмент. Але! Тут є ключовий, принциповий тренд: жодні привілеї для окремих категорій не фінансуються і не можуть фінансуватися за рахунок пересічного пенсіонера. Світ давно йде шляхом скорочення чистих пільг, заміщуючи їх адресними, накопичувальними внесками.

Вкрай показовим у цьому контексті є досвід Сполучених Штатів – країни, яку важко звинуватити у відсутності фінансової дисципліни.

Історичний екскурс: як реформували систему в США

До середини 1980-х років у США функціонувала система CSRS (Civil Service Retirement System). Це була класична, абсолютно аналогічна нашій радянській/пострадянській модель «спецпенсії»:

• Виплати здійснювалися виключно з бюджету;
• Жодної участі в загальній системі соціального страхування;
• Жодних особистих накопичень службовця.

Залежно від стажу, така пенсія могла сягати 70-80% від останнього заробітку. Дуже щедро і... абсолютно невідповідно до законів здорової економіки. Проте навіть тоді американці індексували ці виплати суто на рівень інфляції (як і для всіх інших), без жодних корупціогенних «прив'язок» до актуальних зарплат чинних посадовців, як це робилося у нас.

Вже у 1980-х роках у Вашингтоні усвідомили: така модель – це фінансова бульбашка. Вона надто дорога для платників податків і руйнує логіку загального солідарного страхування. Потрібен був баланс між державними гарантіями та особистою фінансовою відповідальністю людини.

Так у 1987 році з’явилася система FERS (Federal Employees Retirement System). Американці фактично диверсифікували ризики та розділили пенсійну систему на три самостійні рівні:

1. Державна професійна пенсія (солідарний мінімум): вона залишилася, але її зрізали приблизно до 30% від колишнього заробітку. При цьому службовці почали сплачувати на неї окремі, додаткові внески.
2. Загальнодержавне соціальне страхування: держслужбовців зобов'язали сплачувати внески на загальних умовах, що дає ще близько 30% доходу на старості.
3. Накопичувальний рівень (план пенсійних заощаджень): власні накопичення працівника, де діє принцип солідарного співфінансування (matching). Якщо ти відкладаєш кошти на свою старість, держава як роботодавець доплачує аналогічну суму (ще 10–15% до загального чеку).

Зверніть увагу на важливий аспект – фіскальну культуру переходу. Реформа не була шоковою для тих, хто вже заробив свої права. Хто працював до 1984 року – залишилися у старій системі. Новачки – безальтернативно пішли в нову. Ті, хто опинився посередині, – отримали право вибору. Жодні вже призначені виплати не переглядалися зворотним числом. Держава продемонструвала повагу до своїх зобов'язань, але чітко зафіксувала нові правила гри для майбутнього.

Що це означає для України?

Американці вирішили цю проблему 40 років тому. Вони інтегрували держслужбовців у загальну систему, зняли колосальне довгострокове навантаження з бюджету і зробили систему стійкою.

Саме такий – системний та справедливий – підхід я послідовно пропоную для України.

По-перше, повна рівність перед законом і солідарною системою. Всі без винятку громадяни – від міністра до вчителя – мають сплачувати внески та отримувати базову пенсію за єдиними, прозорими правилами.

По-друге, якщо ми хочемо надати додаткові гарантії для професій, пов'язаних із підвищеним ризиком або особливим значенням для держави (військові, правоохоронці, держслужбовці), маємо запровадити професійну накопичувальну систему. Вона передбачає окремі спецрахунки, окремі додаткові внески. Тоді кожен службовець чітко бачитиме свій баланс, і це жодним чином не зменшуватиме виплати звичайних пенсіонерів.

Вкотре закликаю колег з Кабінету Міністрів: ми не маємо часу на нескінченні меморандуми та концепції. Потрібно негайно розробити та внести до парламенту відповідні законопроєкти. Кожен день зволікання з пенсійною реформою – це додатковий тягар на бюджет, який ми просто не маємо права перекладати на майбутні покоління.