Чому важливо випускати депутатів від опозиції за кордон

Прочитала чимало коментарів у стилі: «до біса тих депутатів опозиції! Не треба їх пускати за кордон, хай вдома сидять/на Бахмут їдуть».

Давайте розберемось.

Кожен народний депутат – це наш ресурс. Якщо депутат не колаборант, не якийсь агент ГРУ, а добре розбирається в політиці, має гарні закордонні зв’язки, має медійне обличчя на Заході – це ресурс. Ресурс, який може стати в нагоді державі в часи війни.

Я уже переглянула частину фоток, кого Офіс президента відправив з візитом у США. Мало того, що я знаю далеко не всіх – ще і виглядають вони як полупокєри чи гопота – брудні джинси, пом’яті худі, щось аляповате. Хіба так складно вдягнути звичайний костюм? Раптом що, зараз можна на розпродажах вичепити чудові речі. Підстригти бороди акуратно теж би не завадило – аби не було вайбу алконавтів із сміттярки.

Уже не вперше чую від джерел, співрозмовників, наших прямих лобістів, що Вашингтон, Конгрес, інші наші партнери хочуть бачити в делегаціях не лише умовну Мар‘яну Безуглу, а й депутатів-опозиціонерів. А ще ветеранів, а ще представників духовенства, які практики – військові капелани з передової. Натомість Банкова свідомо рубає в делегаціях присутність ветеранів, опозиціонерів.

І недавно спілкуватись до США поїхав Єрмак. Він зайшов на зустріч, озирнувся і шукав оплесків серед запрошених. Їх не було. У своїх промові він лише двічі сказав «президент» і безліч слова «я». Це багатьох насторожило.

Я вважаю, що в часи війни депутат має виконувати свою роботу на всі 100%. Ми за це оплачуємо його роботу з податків.

І якщо наші західні союзники хочуть поспілкуватись хоч з Порошенком, хоч з Климпуш-Цинцадзе, хоч із самим сатаною – хай їдуть. Їдуть і вибивають зброю, гроші та нові санкції. Це їхня функція зараз. Більше голосів – більше України на шпальтах і в сесійних залах парламентів. Мені не треба, аби депутати сиділи в ресторанах удома – вони мають працювати в США, Канаді, Франції, Німеччині, Японії та Південній Кореї – в тих країнах, де є ресурси, якісна зброярка та технології. І головне – бажання допомогти українцям.

Знаєте, я уважно послухала подкаст першої леді Зеленської для The Economist. Щиро вдячна, що ця розумна жінка сказала, що проти другого терміну Зеленського. І третього теж – «третій», оце справді напрягло.

Але певно, вона дуже не розуміє глибинних настроїв, якщо упевнена, що одразу після завершення воєнного стану вони з чоловіком поїдуть у відпустку.

Мені жаль. Бо треба було почати цю тезу з вибачення для тих, хто через свідоме замовчування повномаштаної війни – не бачитиме ні відпустки, ні тата. Ні сина, ні матері.

Мені шкода, що щодня папуги Банкової розказують про єдність, а на практиці займаються мочиловом ЗСУ, опозиції та мерів.

Не дарма ж Кличко уже не стерпів і прямо сказав німцям, що його турбує загроза авторитаризму. І те, що Банкова бачить у місцевому самоврядуванні «атавізм», який є єдиною перешкодою для централізації влади.

«У якийсь момент ми перестанемо відрізнятися від Росії, де все залежить від примхи однієї людини…», – сказав мер авторитетному Der Spiegel.

Це як треба було довести мера столиці, аби він уже перестав підбирати етичні вислови?