Знищити «менталітет мовчання»
Боротьба з масштабною корупцією була однією з головних вимог мільйонів українців, які вийшли на Євромайдани по всій території України.
Боротьба з масштабною корупцією була однією з головних вимог мільйонів українців, які вийшли на Євромайдани по всій території України. Одразу після трагічних подій 18-20 лютого та втечі Януковича, соцмережі заполонили пости про те, що українці ціною власної крові вибороли собі шанс стати європейською правовою державою. З’явилися демотиватори: «Не забуваймо, від сьогодні хабарів не даємо!», «Як братимеш чи даватимеш хабар — відчуй кров Небесної сотні на своїх руках» і подібні. Ні в кого не виникало сумніву, що саме всепроникна корупція перетворила державний апарат, правоохоронні та судові органи в обслугу «Сім'ї». Знайдений у «Межигір'ї», «золотий батон» став уособлення режиму Януковича, за якого Україна отримала принизливе звання найкорумпованішої держави Європи.
Уже майже півтора місяця ми живемо в Україні без Януковича – час підбивати перші підсумки і формулювати завдання на майбутнє. Під час революції українці неодноразово повторювали, що більше не хочуть обирати «вождя», що розуміють необхідність постійного контролю над владою та активної громадянської позиції. В умовах передвиборчої кампанії збереження цих настанов особливе актуальне, зважаючи на бажання всіх кандидатів заробити собі на питанні корупції електоральний капітал. Отже, щоб не перетворитися з того, хто веде, у того, кого ведуть, нам слід пам'ятати, що боротьба з корупцією – це не стільки боротьба з корупціонерами, як створення чесних та прозорих правил гри.
Боротьбу з корупцією включили в число своїх пріоритетів всі кандидати на вищий державний пост. А Юлія Тимошенко навіть заявила, що вже внесла у Верховну Раду законопроект, який дасть громадянам «імперативний інструмент» для боротьби з корупцією. Таким інструментом має стати законодавчо закріплене право громадян проводити приватне кримінальне розслідування, фіксувати корупційні дії чиновників на аудіо та відео пристрої, а потім з цими доказами напряму звертатися до суду. Загалом, ініціатива похвальна і потрібна, однак лише як складова широкої державної програми по боротьбі з корупцією. В іншому разі ми маємо справу з черговою популістською ініціативою.
За півтора місяця Верховна Рада зробила лише два важливі кроки у боротьбі з корупцією: це законопроект №2207 про закупівлі державними підприємствами та законопроект № 0947 про доступ до публічної інформації. Астрономічний масштаб, якого досягла корупція за режиму Януковича, і теперішній жалюгідний стан української економіки схоже переконали народних обранців, що далі так грабувати державу через держзакупівлі просто не можна. Лише за приблизними підрахунками щороку через непрозорі закупівлі держбюджет втрачав від 35 до 53 млрд грн. Проголосовані зміни мають покласти край низці корупційних схем, завдяки яким щороку держчиновники «розпилювали» сотні мільярдів гривень за закритими дверима. Депутати забов’язали держпідприємства оприлюднювати дані за скільки, в кого і що вони купують, а чиновники більше не зможуть приховувати інформацію від громадськості, посилаючися на її конфіденційність.
Набагато важче далося українським парламентарям рішення відкрити ЗМІ широкий доступ до інформації, пов'язаної з діяльністю влади. І не дивно. Серед багатьох нововведень законопроект № 0947 включає обов'язкове оприлюднення декларацій вищих державних службовців та доступ до протоколів та рішень органів місцевої влади, в тому числі земельних. Однак до створення прозорої системи використання коштів платників податків нам ще дуже далеко. Для прикладу у Канаді організації, що перебувають на державному фінансуванні, оприлюднюють інформацію про всіх своїх співробіників, які отримують більше ніж $100 000 на рік. Це не лише чиновники, а й університетські професори, працівники шкіл, судді, лікарі.
Тепер про те, що досі не було проголосовано. Це закон N3378 про відкриття держреєстру прав на нерухоме майно. Сьогодні чиновники, судді, прокурори з офіційною зарплатою у декілька тисяч гривень живуть у розкішних палацах, які невідомо на кого зареєстровані. Оскільки самі вони відмовляються пояснювати розбіжності між своїми офіційними деклараціями та фактичним статками, громадськість вимагає зробити держреєстр публічним. Прийняття цього закону вивело б боротьбу з корупцією на принципово новий рівень, своєрідний тест на готовність народних депутатів кардинально змінити систему. Вони цей тест провалили. Крім того, Антикорупційне бюро та Люстраційний комітет досі перебувають у стадії створення. І якщо стосовно першого існує хоч якась ясність (у ВРУ позитивно оцінили законопроект «Про створення Національного бюро антикорупційних розслідувань»), то що робити з другим влада не знає. Люстрація виявилася занадто болісним питанням, щоб віддавати її в руки громадськості. Тим часом чиновники продовжують брати хабарі, єдина істотна постреволюційна зміна - зниження корупційних тарифів.
Однак, критикуючи недостатньо рішучі кроки влади у боротьбі з корупцією, слід пам'ятати, що відповідальність несе не лише той, хто бере, а й той, хто дає. Чи готове українське суспільство жити і працювати без хабарів? Частина так. У рамках проекту «Нова європейська політика» Інститут світової політики організовує публічні дискусії у південно-східних регіонах, присвячених першочерговим крокам з реформування України: судовій реформі та боротьбі з корупцією. Фактично, ми не лише підсумували напрацювання, які є в експертній спільноті з цього приводу й візуально їх зобразили за допомогою відповідної інфографіки, але й ділимось історіями успіху країн Євросоюзу, запрошуючи до регіонів послів країн ЄС, яким є що сказати з цього приводу. Такі дискусії вже відбулись у Дніпропетровську та Одесі. Місцеві експерти та громадські діячі висловлюють готовність та бажання практично долучитися до цієї кампанії, однак, на жаль, наразі їм доводиться наодинці вести боротьбу з корупціонерами. Збереження старого чиновницького апарату на місцях та відсутність люстрації у судовій системі ставить під сумнів ефективну реалізацію будь-яких антикорупційних ініціатив.
У 2013 році 41,2% українців засудили хабарництво, а 53% заявили, що свідомо відмовилися сплатити хабар. Однак мало просто не давати хабарі, українське суспільство має подолати «менталітет мовчання». Минулорічне опитування показало, що 74% українців не повідомляють про корупцію, вважаючи, що це нічого не змінить. Для порівняння 90% жителів Норвегії, Данії, Великобританії готові повідомити про корупційні факти. Неможливо подолати корупцію, якщо громадяни не братимуть активної участі у розкритті та попередженні подібних злочинів. Не лише доходи високопосадовців мають бути предметом публічного інтересу, а й статки чиновників середньої ланки. «Zero tolerance for corruption», чи то нуль толерантності до корупції має стати принципом не лише високопосадовців, а й кожного з нас.