Юнкергейт. Момент істини для Євросоюзу

Ледве оговтавшись після шоку, що принесли результати виборів до Європарламенту –євроскептики загалом отримали до 25% місць і серед них є відверті неофашисти, – лідери Євросоюзу опинилися на порозі найбільшої політичної кризи за останні кілька років. Уже більше двох тижнів Європейська рада не може узгодити кандидатуру нового голови Європейської комісії. Процедура, яка у минулому проходила практично непомітно для широкого загалу, цього разу стала «яблуком розбрату», що може не лише суттєво зіпсувати відносини між окремими країнами-членами ЄС, а й зруйнувати налагоджені зв’язки між Європейською радою та Європарламентом.

Людиною, яка викликала подібну бурю в Об'єднаній Європі, є Жан-Клод Юнкер, колишній прем’єр-міністр Люксембургу та голова Єврогрупи (ради міністрів фінансів ЄС). Номер один у виборчому списку Європейської Народної партії, яка прогнозовано отримала найбільшу кількість місць у Європарламенті, Юнкер вважався фаворитом на виборах голови ЄК, однак його кандидатура отримала запеклий опір кількох країн, перш за все, Великобританії. За даними німецьких ЗМІ, на неформальному саміті ЄС Девід Кемерон дав зрозуміти, що призначення колишнього прем’єра Люксембурга послабить позиції «проєвропейських» сил у Британії, а це в свою чергу може привести до її виходу з ЄС. Нагадаємо, у 2017 році у Великобританії може пройти референдум щодо членства в ЄС. Слова британського прем’єра багато хто в ЄС розцінив як відверту погрозу та спробу застосувати право вето щодо європейських справ.

Чим же Юнкер заслужив таку ворожість? Головним і фактично єдиним аргументом британського прем’єра є те, що Юнкер є представником «старої генерації», а ЄС потребує реформатора. Однак, у чому саме має полягати це реформаторство, не зовсім ясно. Більш чітко свою позицію висловив Найджел Фарадж, лідер Партії незалежності Британії, яка до речі фінішувала першою на виборах до Європарламенту - небувалий успіх для ультраправих Великобританії.

Коментуючи можливість призначення Юнкера, Фарадж заявив: «Більше ніхто так фанатично не прагне створити Сполучені Штати Європи! Хоча європейські виборці ясно дали зрозуміти, що ЄС іде в хибному напрямку». Що ж виглядає так, що головним недоліком люксембурзького прем’єра є його відданість ідеї сильного та консолідованого ЄС, а отже відмова розглядати пост голови ЄК як простого функціонера.

Результати виборів до Європаралменту продемонстрували силу антиєвропейських настроїв в окремих країнах-членах ЄС. Справжньою несподіванкою було не збільшення кількості євроскептиків у Європарламенті, а перемога ультраправих партій у низці західноєвропейських країн - Франції, Британії, Данії. У Нідерландах і Італії вони прийшли другими.

В основному саме політики цих країн складають групу противників Юнкера. Таким чином, вони прагнуть продемонструвати своїм виборцям, що їхній голос був почутий, та перехопити ініціативу в ультраправих.

А тепер до головного: чому частина лідерів ЄС продовжує підтримувати кандидатуру Юнкера, замість того, щоб знайти більш компромісну фігуру? Однак це лише з першого погляду здається, що справа у персоналіях, насправді йдеться про набагато серйозніші речі – розподіл влади між Європейською радою та Європарламентом. Цьогорічні загальноєвропейські вибори відбувалися у новій політичній реальності.

Лісабонський договір суттєво посилив роль Європарламенту, єдиного органу ЄС, який обирають на прямих виборах. Зокрема, важливим нововведенням договору стало положення про те, що при висуненні кандидатури голови ЄК лідери країн-членів ЄС мають враховувати результати виборів.

Саме тому вже під час виборчої кампанії всі головні європейські сили назвали своїх кандидатів на пост голови ЄК, а громадяни Євросоюзу вперше мали змогу спостерігати у прямому ефірі за дебатами між ними. Цікаво, що згідно з опитуванням громадської думки, за підсумками дебатів фаворит Юнкер виступив найгірше - 9% підтримки, а найкраще ліберал Лі Верхофстадт - 55%.

Однак після оголошення результатів стало зрозуміло, що лідери країн-членів ЄС та парламентарі зовсім по-різному трактують цю норму Лісабонського договору. В той час, як Юнкер уже приймав привітання, а його головний суперник, лідер соціал-демократів Мартін Шульц підтвердив, що саме Юнкер має найкращі шанси отримати підтримку більшості у Європарламенті, європейські лідери взяли тайм-аут для обговорення кандидатур.

Неготовність Європейської ради визнати новий статус Юнкера проявилася і в тому, що вести переговори щодо формування т.зв. великої коаліції «народників» та соціал-демократів було доручено не йому, а президенту ЄС Херману Ван Ромпею. Така поведінка ЄР викликала обурення у багатьох євродепутатів. «Європейська Рада не повинна діяти, як Віденський конгрес, адже вона блокує інституції», - попередив Береш, глава французьких соціалістів у Європарламенті.

По суті, євродепутати намагаються впровадити інструменти парламентської демократії, що звичайно ж викликало жорстку протидію у тих країнах, які виступають за зменшення впливу європейських інституцій. Крім того, у ЄР побоюються, що призначення таким чином головного єврокомісара означатиме надмірну політизацію цієї посади.

Поки що не зрозуміло, наскільки далеко готовий зайти новообраний Європарламент у відстоюванні свого кандидата, однак перевірка цього на практиці може дорого коштувати ЄС.

Саме тому Ангела Меркель взяла на себе місію посередника і намагається знайти рішення, яке дозволить «зберегти обличчя» кожній зі сторін. Наразі її зусилля не особливо успішні. Протистояння уже досягло тієї точки, коли будь-яка поступка сприймається як визнання своєї поразки.

Європарламентарі вважають, що лідери європейських партій, які перемогли на виборах, є єдиними можливими кандидатами на пост глави ЄК. Однак серед прізвищ можливих компромісних кандидатів, на думку Британії та її союзників, їх немає.

Звичайно, ця внутрішньополітична криза в ЄС не може не відобразитися на діалозі з Києвом. Українським урядовцям у лобіюванні європейського курсу нашої країни доведеться враховувати не лише збільшення популярності у країнах ЄС ультраправих партій, які мають виразно пропутінські симпатії, а й, як наслідок, - загострення протистояння між т.зв. «реформаторами» та «традиціоналістами» у ЄС. Перед Євросоюзом сьогодні стоїть нелегке завдання - одночасно посилити та сконсолідувати Союз та при цьому не відштовхнути тих, хто вимагає зменшення влади брюссельських бюрократів.

Одна справа - розмови про референдум щодо членства в ЄС у Британії, яка традиційно трималася на відстані від Брюсселя, і зовсім інша справа подібні розмови у Франції, батьківщині «батька Європи» Жана Моне.

Шлях східноєвропейських країн в ЄС зайняв десятиліття, навряд чи Україні вдасться подолати його швидше. Представники країн, в яких зростають антиєвропейські настрої, досить болісно сприймають будь-які пропозиції, повязані з розширенням ЄС. Саме тому не слід занадто бурно реагувати на заяву голови МЗС Франції Лорана Фабіуса, яку він зробив після інаугураційної промови Петра Порошенка. Нагадаємо, французький дипломат назвав передчасними слова українського президента про можливість отримання Україною перспективи членства найближчим часом, «оскільки ніхто не має право вето на європейський вибір».

Під час теледебатів Юнкер теж досить скептично оцінив можливість приєднання України до ЄС в наступні 10 років, заявивши, що їй «ще треба здійснити багато реформ». Головним словом тут є реформи. Поки що український уряд займається «кризовим менеджментом», а не проведенням масштабних реформ, які необхідні для справжньої, а не декларативної євроінтеграції.