Як українські слова прориваються в нашу мову
Українська мова дуже легко стає невід'ємною частиною тебе, якщо перестати бути заручником російської
Свого часу в інформаційному просторі з'явилося таке явище, як «заложники». Десь у кінці 80-ї років. Уявіть, доти про них якось не згадували і не писали. І українські ЗМІ слідом за російськими вживали слово «заложники».
Потім допетрали – щось тут не так, і тепер ми в активному українськомовному вжитку не уявляємо іншого позначення, ніж «заручники».
Порівняно недавно модною стала «голубика». Її почали вирощувати, продавати, їсти в промислових масштабах, як не було до того. З'явилося явище – має бути і слово. І слово було «лохина». Правильне українське слово на позначення цих ягід.
Спершу сприймати і говорити його було незвично, ну бо ти шо, лох? Але пішло-пішло, лохини ставало більше, лохина робилася дешевша, зараз вона навіть у Метро по 98 грн/кіло, люди гребуть – і вже всі (ну чи майже всі) українськомовні люди кажуть і думають «лохина». Ось зараз я, закидаючи на кухні кілька лохин до рота, подумав, а як вона раніше звалася не по-нашому – і довелося гуглити, щоб упевнитися.
Що ще можна згадати з такого? Кошторис, доповідь, догана... У кожного це свої слова – ті, що залишилися у вжитку лише в українському варіанті. Мабуть, у вас теж є такі.
Це я до чого. Питома, ба навіть літературна українська мова дуже легко стає невід'ємною частиною тебе, якщо перестати бути заручником російської. Для деяких слів потрібні роки, але головне – почати і не розвертатися.
ПС: Якщо що, я все життя україномовний, частково суржикомовний. Російською ніколи в житті, не рахуючи контактів з іноземцями.