Терорист «добалакався», або Що не так з арештом Гіркіна
Свідчення того, що в Криму в лютому 2014 року Гіркін діяв як полковник ФСБ, перебувають у відкритому доступі
Ігор Гіркін був, здається, останньою людиною в Росії, якій дозволялося безкарно називати Путіна земляним черв'яком. Чому давно дивувалися і будували з цього приводу різні конспірологічні версії. Наприклад, що оточення Путіна вже «списало» свого пахана. І Гіркіну дали вголос сказати те, що самі сказати поки що не можуть. На жаль, раптовий арешт Гіркіна робить цю версію неспроможною.
Путін водночас бадьоро, з посмішкою, погрожує «нагадувати» Польщі, що свою незалежність і частину територій вона нібито отримала завдяки Сталіну. Тобто фактично погрожує війною. Вагнерівський канал натякає на можливий похід на Варшаву чи Львів. І хтось ще наївно трактує арешт Гіркіна як ознаку майбутньої деескалації. Сам Гіркін теж колись говорив, що якщо його заарештують – значить, у країні перемогло «ліберально-олігархічне лобі», зацікавлене у відмові від мілітаристських авантюр. Він, звісно, занадто багато про себе думає. Наче й сам повірив у створену про себе легенду.
Варто нагадати, хто такий Гіркін. Він послідовно і досить переконливо розігрував роль самотнього лицаря сумного образу, який нібито зі своєї ініціативи «спустив курок війни на Донбасі», змусивши Кремль до втручання. Розумним людям із самого початку було зрозуміло, що це брехня. Але доказів того, що Гіркін був чинним співробітником спецслужб і виконував наказ, по суті, не було. Багато хто купився на його казочку. Деякі навіть стверджують, що не був він ніяким полковником ФСБ.
За відомостями видання «Кавказ Центр», у Чечні Гіркін очолював концтабір ФСБ на території 45-го полку ВДВ, де катували викрадених мешканців Веденського району, і особисто закатував до смерті дружину президента ЧРІ, шейха Абдул-Халіма Садулаєва.
Свідчення того, що в Криму в лютому 2014 року Гіркін діяв як полковник ФСБ, є у відкритому доступі. Йдеться про кілька інтерв'ю Леоніда Грача, останнього радянського керівника Криму, фігуранта «справи ДКНС» (його звинувачували в тому, що він разом із командувачем Чорноморського флоту блокував Горбачова у Форосі). Грач – учасник перших і останніх президентських виборів у Криму. На які пішов під гаслом «Грач – птах російський». З 1998 по 2002 роки був спікером Верховної Ради АРК. Називав себе тоді просто – «господар Криму». У цей період разом із Юрієм Лужковим заснував ВАТ «Керченський міст», називаючи його «мостом інтеграції». Як лідер місцевих комуністів влаштував блокаду навчань Україна-НАТО на озері Донузлав у 2008 році. За власним зізнанням, за дієвої допомоги Патрушева. Який з 2005 року, за словами Грача, впритул зайнявся Кримом і загалом підтримкою проросійської опозиції в Україні. За дорученням Патрушева в Криму діяв якийсь неназваний генерал ФСБ.
Як свідчить Грач, до нього додому 23 лютого 2014 року привели Олега Белавенцева, російського віце-адмірала, майбутнього представника Путіна в Криму, – «обговорити ситуацію». А через три дні Грачу пропонують очолити кримський уряд. Цей факт підтверджується додатковими джерелами. Зокрема, Русланом Теміргалієвим, який у 2014 році обіймав високі посади в окупаційній адміністрації півострова. Грач розповів, що запропонував йому це Шойгу, особисто зателефонувавши по апарату урядового спецзв'язку. Грач пропозицію прийняв.
Дещо пізніше йому зателефонували з ФСБ. За словами Грача, це був той самий генерал, який займався Кримом за дорученням Патрушева з 2005 року. Грач добре знав його, неодноразово зустрічався з ним у Москві і на Кубані. Неназваний генерал сказав йому, що в Криму перебуває його представник, з яким «вкрай важливо» терміново зустрітися.
У різних інтерв'ю Грач називає цього представника «полковник такий-то» або «людина з вусиками». Але в одному з них прямо говорить, що це був Гіркін. Крім того, що Гіркін, за свідченням Грача, був людиною Патрушева і був представлений йому як чинний полковник ФСБ, він мав із собою апарат урядового зв'язку, «керував там операцією» – і нібито саме він не дав Грачу очолити окупаційний уряд, просунувши туди Константинова й Аксьонова.
Ось яку характеристику дає Грач Гіркіну: «Тут тоді перебував представник якогось незрозумілого клану – незрозумілого на той момент, а потім, звісно, все стало на свої місця. Я говорю про людину з вусиками...»
На жаль, інтерв'юер не поставив із цього приводу додаткових запитань. Тому «клан» залишається загадкою. Утім, і без цього зрозуміло, що роль Гіркіна у війні проти України була зовсім не такою, як він сам про це розповідав. Він там перебував за наказом і виконував команди згори.
Побічно це підтверджується свідченням журналіста Олега Кашина, який бачив, що саме Гіркін вів переговори з колишнім українським контрадміралом Денисом Березовським про капітуляцію і перехід на бік противника. Для чого, природно, він повинен був мати відповідні повноваження. А з пізнішого перехоплення телефонних переговорів стало відомо про існування якогось генерала ФСБ, «великого начальника з Москви», який «віддає накази Ігорю Гіркіну». В одній із розмов Гіркін скаржився невстановленій особі: «Мені Володимир Іванович (псевдонім генерала ФСБ. – Д.Г.) повинен ставити накази сам. А не командувати через мою голову моїми людьми».
Таким чином, легенда про такого собі Гарібальді «русского мира» – це всього лише легенда, у шпигунському сенсі слова. Такою ж легендою була робота Гіркіна начальником охорони у Костянтина Малофєєва, з яким вони разом у січні 2014 року привезли в Україну «Дари волхвів» – ця липова православна місія була насправді розвідувальною операцією. Це підтверджується згаданим вище Теміргалієвим, з яким вони тоді зустрічалися і готували його до майбутніх подій.
Якщо вірити телеграм-каналу «ВЧК-ОГПУ», на Херсонщині російські силовики роззброїли добровольчий загін «Вихрь» – особисту армію Малофєєва. Очевидно, щоб уникнути потенційного нового заколоту. Утім, сам Малофєєв ніяк не висловився про арешт Гіркіна. Мовчить про це і його найближчий соратник – Олександр Дугін. А на сайті малофєєвського «Царьграда» заарештований названий «критиком російської армії».
Навряд чи варто шукати складно вигадані пояснення цьому арешту. Рішення про нього, за численними свідченнями, ухвалювали буквально напередодні, похапцем. «Ще шість років правління цього боягузливого нездари наша країна не витримає», – заявив Гіркін 18 липня. Та ще поскаржився, що Путін не жінка – мовляв, тоді б при ній могли з'явитися талановиті фаворити. А Кабаєва «не впоралася». Навряд чи до арешту мають стосунок ті донощики, які зараз приписують собі цю заслугу. Мабуть, хтось поклав роздруківку на стіл самому Путіну.
Що ж, у Гіркіна був шанс сидіти в комфортних умовах голландської в'язниці. І навіть виторгувати собі послаблення, здавши всі секрети анексії Криму і війни на Донбасі. Тепер доведеться зіткнутися з тим, за що він сам ратував – безжальною диктатурою. Це в ненависній їм Америці можуть бути «розсерджені патріоти». У Росії патріотам слід бути покірними і коливатися разом із лінією партії. Даремно він на проблеми із серцем у суді поскаржився. Тепер його інфаркту у в'язниці ніхто не здивується.