Протиповітряна оборона. Що про неї треба знати
Ніколи в історії жодна країна не використовувала такої кількості ракет проти іншої
Коли нещодавно у Київ знову прилетіло, щось було багато галасу «Де ППО? Це що найкраще ППО?»
30 років тому навчався на офіцера запасу ППО Сухопутних військ. Не закінчив, але основне запам'ятав надовго, хоч й не думав, що колись ці знання стануться у нагоді. Спробую розповісти, що пам'ятаю.
Головне. Те, що з великої кількості ракет, якими росіяни шарашат по Україні вдалося збити більш ніж сотню, це прояв великої майстерності наших військових з елементами чуда.
Зенітні комплекси С300 це доволі старі системи, які розроблялись ще у 60-х роках двадцятого сторіччя. При чому, їх стали розробляти коли у вищого руководства СРСР вирішили, що треба будувати повітряний захист Москви на базі мобільних ЗРК, щоб «враг не смог их атаковать».
Через деякий час стало зрозуміло, що ідея дещо дурнувата та захистити велике місто за допомогою мобільних комплексів неможливо. Системи продовжили випускати але їх використовують, якщо за призначенням, то для захисту військових з'єднань або окремих об'єктів від атаки з повітря. При чому, далеко не від всього, що у цьому повітрі літає.
Так, якщо поставити С300 біля Кончі Заспи, то скоріше за все, штурмовий літак буде збитий, але крилата ракета вже навряд. Щоб захистити велике місто, наприклад Київ, потрібно буде декілька десятків комплексів, які повинні координуватись між собою. І це від крилатих ракет теж, навряд чи захистить. Бо крилаті ракети летять на невеликій висоті 20-50 метрі і їх можна побачити але їх не бачать радари ЗРК.
Тому були різні ідеї як засікати цілі на невеликих висотах, але жодна не виявилася ефективною. Тому якось махнули рукою. Тим більше, вважали, що такі ракети будуть нести ядерний заряд та вже не принципово на такій висоті зіб'ють їх чи вони самі попадуть у ціль, все одно всім буде хана.
Крім того, у Совєтскому Союзі війська ППО були окремим родом військ та купу років будували багатоступінчату систему захисту Москви від авіа та ракетних ударів, що дозволило у 1983 році збити цивільний південно корейський Боїнг та у 1987 пропустити на Красную площу Матіаса Руста на легкомоторному літаку. Залишки той системи ще «захищають» Москву та було б дуже цікаво подивитись що вона зможе зробити з американськими Томагавками.
Скоріше за все, нічого (Американські Томагавки не побачимо, треба буде розробляти українськи ракети, але це у майбутньому)
Треба розуміти, що ще ніколи в історії жодна країна не використовувала такої кількості ракет проти іншої. Це важко, але тактика росіян з використання ракет дебільновата, а наша країна настільки велика, що ефект від їх використання у порівнянні з їх вартістю майже нульовий. Кожна з чотирьох ракет, що влучили у ДВРЗ коштує 7 млн доларів, або як 100 автомобілів Mercedes C class AMG. Уявить собі 100 мерседесів, що трощать кришу старого склада ДВРЗ.
До чого це я? Немає сенсу чекати на захист ППО при атаці ракетами. Але добра новина у тому, що коли росіяни запускають ракету, ми майже моментально отримаємо попередження та починають працювати сирени. Погана новина – ніхто не знає куди летять ці ракети та вирогідність, що їх будуть мати можливість збити дуже маленька. Тому, якщо лунає сирена, має сенс десь заховатись або принаймні не шлятись там, куди може прилетіти. А прилетіти може куди завгодно.