Що справді відбувається за гучними закликами до реформ в адвокатурі України?

Чи замислювалися ви коли-небудь, чому найгучніші голоси в дискусіях про реформу адвокатури України рідко належать тим, хто дійсно приймає рішення всередині професійної спільноти?

Чому ті, хто кричить про «корупцію в адвокатурі», розмахує грантовими звітами, демонструє свою «незалежність» і «європейськість», в кінцевому підсумку виявляються пішками в чужій грі, про існування якої навіть не підозрюють? Є момент у житті кожного мислячого адвоката, коли він уперше бачить цю закономірність не в книгах і не в чужих розповідях, а саме своїми очима – в черговому ультиматумі міжнародних донорів, у публічному тиску активістів і в вимогах «негайної реформи».

Бо викликаюча поведінка – це завжди ознака внутрішньої слабкості. Грантові організації та пов’язані з ними активісти підвищують голос, влаштовують медійні кампанії та погрожують «міжнародною ізоляцією» саме тому, що в них немає реальної влади всередині української адвокатури. Вони не контролюють кваліфікаційно-дисциплінарні комісії, не мають лояльності в органах самоврядування, не володіють професійними традиціями і не розуміють, як насправді працює корпоративна етика. Усе, що в них є, – зовнішнє фінансування та гучні заяви. Сильному не потрібно кричати. Він знає свою силу і може дозволити собі розкіш залишатися в тіні, доки не настане час завдати точного удару.

Перше, що потрібно зрозуміти про викликаючу поведінку цих акторів: її коріння – у страху. Страху, що без постійного тиску та шантажу їхній вплив зникне. Людина (чи організація), яка голосно заявляє про свою правоту, яка вимагає «негайної люстрації адвокатів», яка демонструє агресію при перших ознаках опору з боку Ради адвокатів України, Національної асоціації адвокатів України, чи регіональних рад адвокатів, – це той, хто боїться. Боїться не опонентів, а власної порожнечі. У нього немає глибоких аргументів, немає розуміння системи, немає коріння всередині професії. Тому він кричить. Тому розмахує руками. Тому поводиться викликаюче – це єдиний відомий йому спосіб змусити інших відступити.

Для холодного розуму це не загроза, а можливість. Бо передбачуваність – найцінніша зброя стратега. А такий «реформатор» передбачуваний до абсурду. Він завжди реагуватиме емоційно, завжди захищатиме своє его та грантові наративи, завжди діятиме імпульсивно, коли відчує загрозу. І це означає, що ним можна керувати так само легко, як пастух керує стадом: достатньо створити потрібні стимули в потрібний час.

Розумний адвокат і справжній стратег всередині системи не вступає у відкрите протистояння з такими агресорами. Навіщо? Це їхня гра, їхня територія, їхні правила. Натомість він створює умови, за яких агресор сам себе знищить, причому буде абсолютно переконаний, що це була його власна ідея. Подивіться на поточні спроби «реформувати» адвокатуру через грантові програми та активістські кампанії – і ви побачите той самий патерн. Гучні голоси захоплюють увагу, обіцяють «прості рішення» складних проблем корпоративного управління, поводяться викликаюче щодо існуючих інститутів. Їх підтримують певні медіа та міжнародні партнери саме тому, що вони виглядають рішучими та «проєвропейськими».

Особливо показовим тут є контраст між двома документами, які останнім часом стали предметом обговорення в європейських інституціях. З одного боку – дослідницький звіт «Національна асоціація адвокатів України в контексті верховенства права та європейської інтеграції», який було підготовлено командою експертів американської некомерційної організації Armada Network, заснованої у 1987 році. Його головний автор – колишній конгресмен США Грегг Харпер. Звіт, презентований 5 лютого 2026 року в Європейському парламенті у Брюсселі, ґрунтується на емпіричних даних опитування понад тисячі респондентів і чітко фіксує: інституційна стабільність НААУ та професійна довіра зберігаються навіть в умовах воєнного стану. Автори підкреслюють, що реформування можливе й необхідне, але виключно в рамках чинної моделі самоврядування, з дотриманням принципів пропорційності та європейських стандартів – зокрема обов’язкових консультацій з НААУ згідно з ч. 3 ст. 4 Конвенції Ради Європи про захист професії адвоката, що була ухвалена 12 березня 2025 року та підписана 9 березня 2026 року, постійним представником України при Раді Європи Миколою Точицьким. Документ прямо називає Дорожню карту з питань верховенства права (розпорядження КМУ від 14.05.2025 № 475-р) рамковим орієнтиром, який не нав’язує конкретної інституційної моделі.

З іншого боку – так званий «Тіньовий звіт» громадських організацій до розділу «Правосуддя та фундаментальні права» Звіту Європейської комісії. Цей документ, на який орієнтується Міністерство юстиції, викликає обґрунтовані сумніви: він ігнорує воєнні реалії, не підкріплює твердження доказами, виходить за межі мандату Дорожньої карти та фактично підмінює її цілі власними інституційними проєктами. Саме на його основі створено альтернативну робочу групу (постанова КМУ від 12.01.2026 № 42), до складу якої увійшли співавтори «Тіньового звіту» або ті, хто підтримує його висновки, але без належного залучення європейських експертів і з формальною участю представників НААУ. Це класична підміна справжнього професійного діалогу адміністративним процесом – той самий механізм, який дозволяє «гучним голосам» створювати видимість реформи, не маючи реальної опори всередині системи.

Але якщо простежити траєкторію таких ініціатив, більшість із них закінчується крахом. Не тому, що їх «зрадили», а тому, що вони не побудували реальну базу влади. Вони захопили заголовки, але не захопили інституції. Вони отримали формальну участь у змінах в законах, але не отримали контролю над органами адвокатського самоврядування. Вони мають медійну видимість, але не мають неформальних мереж лояльності, які є справжнім фундаментом стійкої системи.

Тим часом справжні стратеги – ті, кого ніхто не бачить у заголовках, хто працює всередині професії тихо і послідовно, – вибудовують альянси, зберігають контроль над ключовими позиціями та зміцнюють професійні зв’язки. І коли черговий «реформатор» припускається неминучої помилки (а імпульсивність завжди веде до помилок), тихі стратеги готові скористатися моментом. Вони не скидають його гучним скандалом. Вони просто припиняють підтримувати. Інформація перестає надходити. Рішення починають прийматися в обхід. Люди починають обходити його в ланцюжку впливу. І одного дня він прокидається і виявляє, що все ще формально «реформує», але реально вже нічим не керує.

Його усунули, не оголошуючи про усунення. Його нейтралізували, зберігши видимість його активності.

Влада, побудована на холодному розрахунку, на терпінні та на глибокому розумінні людської природи, – це влада стійка. Вона переживає будь-які кризи, бо ґрунтується на структурі, а не на особистості. Вона перемагає в довгостроковій перспективі, бо стратег думає не про наступну грантову звітність, а про збереження професії в цілому.

Тому, коли в наступний раз почуєте черговий гучний крик про «необхідність термінової реформи адвокатури», пам’ятайте: найгучніші голоси в кімнаті майже ніколи не належать тим, хто насправді приймає рішення.

Адвокат Дмитро Бузанов, для «Главкома»