«Український диверсант» у Криму: Путін готується до Гааги
У вигадки про українських диверсантів на Заході не повірять
Скільки ми бачили затримань «українських диверсантів» - якщо подивитися на статистику по Криму, згадати всі заяви ФСБ, то, мені здається, кожен третій житель Криму на даний момент є українським агентом, підпільником або диверсантом-терористом. Дивно, що з такою статистикою досі немає якогось гучного теракту або диверсії в Криму. Що вже викликає питання. Це, по-перше.
По-друге, я дивлюся, ФСБ вирішила просто «протестувати» всі українські спецслужби поспіль: то ми бачили «агентів Головного управління розвідки Міністерства оборони», тепер ми бачимо «агентів СБУ». Враховуючи такі тенденції, які ми спостерігаємо на Донбасі, мабуть, наступною буде «агентура сил спецоперацій Збройних сил України». В цій ситуації я, чесно кажучи, не зовсім розумію, на кого розраховані ці меседжі. Якщо ФСБ хоче заявити про свою велику ефективність - і нібито тому не було диверсій, попри величезну кількість «диверсантів-терористів», - це звучить трохи смішно, тому що Крим зараз намагаються напхати туристами, зобразити там «великий російський сезон». На будь-якій території, якою б сильною не була спецслужба, що там працює, без проколів не обійтися. Не обійшлося б і без проколів ФСБ, якби Україна дійсно робила якісь серйозні спроби організувати диверсії в Криму.
Тут потрібно розуміти, що в України є позиція. Я не буду говорити, правильна вона чи неправильна, але це рішення нашого вищого військово-політичного керівництва: деокупація Криму повинна здійснюватися мирним шляхом, за участю міжнародних структур та за підтримки міжнародної спільноти. Відповідно, якщо Україна вибирає такий шлях, паралельно організовувати якісь теракти і моторошні диверсії, палити ліси і підривати мости було б нелогічно.
Взагалі ж все в дусі кагебіста Путіна з його знаменитими «многоходовочками». Думаю, що цільова аудиторія таких спецоперацій ФСБ знаходиться в Росії та Криму. Мета насамперед у тому, щоб консолідувати громадськість в Криму навколо міфічної терористичної української загрози, на цьому тлі виправдати свої каральні операції проти тих же кримських татар й проукраїнських активістів на півострові. І таким чином створити ідеальний ґрунт, щоб викорінювати інакомислення нецивілізованими способами.
Але також це робиться і для Заходу. Ми знаємо, що ФСБ веде активну диверсійну діяльність на території України далеко за межами окупованих Криму й Донбасу. І СБУ знаходить достатнього багато фактів такої діяльності. Більше того, вересень-жовтень пройдуть у нас під егідою Гааги: позови України будуть розглядатися в Міжнародному кримінальному суді. Ми в групі «Інформаційний опір» зараз допомагаємо МЗС України в наданні певних матеріалів щодо окупованого Криму. Тобто зараз на цьому тлі показати, що Україна намагається у Криму проводити теракти і диверсії, в логіці Путіна, очевидно, означає надати якийсь контраргумент у контексті Гааги.
Але я думаю, що на Заході в 2017 році прекрасно розуміють, who is who і що саме роблять Росія та Путін. У 2014 році ще можна було вішати локшину на вуха і розповідати щось про «ополчення» і «самовизначення кримчан», але зараз, як мені здається, міжнародна спільнота, в самому широкому сенсі цього слова, чудово розуміє всі нюанси нинішньої гри Путіна навколо Криму й звинувачень України в терористичній діяльності. Не думаю, що ця діяльність російських спецслужб за вказівкою кремлівського керівництва досягла своєї мети.
Я б не назвав свідчення наших затриманих у Криму та на окупованій території Донбасу громадян угодами зі слідством - це результати катувань та інших методик, які застосовуються ще з часів ВНК-НКВС. Ці свідчення збираються, напевно, тільки для внутрішньої аудиторії. Тому що навіть неспеціаліст з діяльності спецслужб розуміє, що на сьогодні існує маса методів, навіть без фізичного впливу, які примушують людей говорити те, що далеко не відповідає істині. Це, на мою думку, наслідок давньої російської традиції. Тому що така авторитарна держава, якою був СРСР за Сталіна, вибивала з тих людей, яких потрібно було ліквідувати або покарати, свідчення. Чомусь для Сталіна це було принципово. Схоже, Путін, захоплюється Сталіним, переймає його методики.
В питанні звільнення українських громадян ключове значення матиме той резонанс, який ми зможемо створити на міжнародному рівні. Для нас ці показові свідчення не повинні мати жодного значення. Ми розуміємо, як вони вибиваються, і повинні боротися за кожного свого громадянина. Серйозний міжнародний резонанс може посприяти звільненню. Путін в цьому питанні, знову таки, поводиться демонстративно, на публіку, для західної аудиторії: граючи в якогось доброго диктатора, починає говорити про помилування, як це було в історії з Надією Савченко. Якщо такий резонанс буде - шанси дуже великі. Але це повинна бути сфера відповідальності нашого МЗС, взагалі всіх політичних діячів - адже якщо піднімати ці теми при будь-яких контактах із західними колегами, створюється певний інформаційний фон - і, звичайно ж, ЗМІ.