Неможливо встановити мир, не вигравши війни
У нас триває відкрита, агресивна фаза протистояння з Російською Федерацією, то це називається війною.
Коли Конфуція запитали, якби він став імператором, то з чого би він розпочав, який перший закон би ухвалив, – він відповів дуже несподівано для більшости, а більшість зазвичай ніколи не має рації, рацію має меншість. Він відповів, що переназвав би цей світ. Тобто називав би речі так, якими вони є за своєю суттю. На жаль, ми щонайменше від акцій протесту в Україні з листопада війну називаємо миром. Проголошуємо дивну мантру: наша мета не війна, наша мета – мир. Так от, неможливо встановити мир, не вигравши війни. І якщо встановлювати такі гасла, то паралельно з тим можна викидати білий прапор і казати, що ми є нацією пораженців.
Ми не є нацією пораженців. Ми є нацією месників, нацією лицарів і нацією повстанців. І довели це не лише на Майдані, але й протягом всієї нашої історії. Тому найвищому нашому політичному істеблішменту порадила би проникати у значення слів і називати речі своїми іменами. І тоді в нашій сесійній залі не спалахувало б стільки суперечок. Якщо у нас триває відкрита, агресивна фаза протистояння з Російською Федерацією, то це називається війною. І нам треба мобілізувати всі зусилля, аби цю війну виграти.
Це є завданням всієї нації. І виграємо цю війну не лише за допомогою зброї, не лише за допомогою бронежилетів. Виграємо війну також за допомогою ухвалення відповідних законопроєктів. Виграємо війну також за допомогою тримання свого, так би мовити, культурного фронту. Тому дуже прошу, аби ми називали речі своїми іменами. І якщо вчора в цьому залі виголошували комусь подяку, то треба пам'ятати елементарну синтаксичну структуру української мови, що дякую не кого – "Махніцького", "Кубіва", а дякують кому. Бо навіть абітурієнти, що складають ЗНО, знають цю формулу.
Наша мова – моделі нашого мислення. Моделі нашого мислення – це тримання нашого фронту, і мілітарного, і духовного. Немає другорядних речей ні в чому. Тим паче, тоді, коли небо дає нам шанс повернутися до образу нації войовника, а не постійно демонструвати позицію захисну, боячись врешті-решт, на весь світ сказати, що ми відродилися з пороху УПА.