Маємо знищувати, розстрілювати Росію в Україні фінансово

1 липня парламент затвердив закон "Про вищу освіту". Та це означає лише те, що ми заманіфестували свої спроби зробити зміни у цій важливій царині. Однак якщо цей закон не буде підкріплений змінами у кадровій політиці, то він може залишитися всього-на-всього декларацією. Ще у травні я зауважувала, що у цьому на той час ще законопроєкті є одна із засадничих статей – стаття 49. У ній ішлося про те, що у вищій школі мовою викладання є державна.

Як і засвідчили мої очікування, саме на цю статтю виявилося найбільше правок. Тобто основне завдання деяких депутатів полягало в тому, аби цю статтю абсолютно нівелювати і залишити у вищій школі державну українську мову лише як декорацію. Зрештою, того бажають і окремі політики в парламенті. І це стосується не лише фракції "регіоналів", комуністів, але й инших. І тільки завдяки тому, що фракція "Свободи" втрутилася у цей процес під час голосування і винесла на голосування підтвердження цієї брутальної правки, яка підважувала державний статус української мови, нам вдалося залишити гідну редакцію статті 49 у першому читанні. Ця редакція була почерпнута із дуже важливого закону про освіту, який ухвалювали тоді, коли націєцентричне спрямування освіти не було під загрозою, бо зараз освіта у своєму ідеологічному наповненні, на моє переконання, залишається не меншою мірою під загрозою, ніж раніше.

Вносила правку до цього закону, щоби в освітні стандарти було внесено положення про обов'язковість викладання світоглядових дисциплін у всіх вишах, незалежно від їхнього спрямування, факультету та галузі знань. Йдеться передусім про викладання української мови в контексті культури мовлення, обов'язкове впровадження розгорнутого курсу історії України у варіянтах різних спецкурсів, серед яких національно-визвольні змагання, війни в Україні чи державотворчі процеси, і обов'язкове викладання етнографії. Звісно, що такі націєцентричні пропозиції не були підтримані ні в комітеті, ні учора не було сенсу виносити їх на підтвердження. Тому я переконана, що ідеологічна війна у царині освіти триватиме, бо ця галузь насправді є способом мислення державного проводу. Однак навіть цей закон треба максимально реалізовувати і стояти на сторожі національної ідеології у системі освіти, бо немає сенсу наповнювати студента знаннями, якщо він ці знання буде продавати иншим державам. Для того ми і творимо закон про освіту, щоби формувати у першу чергу не тільки професіоналів, але й українських державників.

Нині необхідно затвердити й законопроєкт, який тісно пов'язаний із гуманітарною проблематикою і відповідає на запитання, чому ми нині маємо війну в двох областях, які потрясають собою усю Україну – це ініціятива, яка має захистити українську книжку. Якщо свого часу ми б захистили українську книжку, то сьогодні нам не потрібно було би закуповувати бронежилети, нам не треба було зараз щодня ковтати сльози, спостерігаючи, як гине найкращий чоловічий провід нашої держави. Законопроєкт на захист української книжки пропонує обвалити московську книжку в Україні фінансово. Маємо максимально задіяти цей важіль, аби обвалювати, знищувати, розстрілювати Росію в Україні фінансово. Тобто цим законопроєктом у співавторстві з Русланом Кошулинським та ще двома моїми колегами ми пропонуємо запровадити п'ятивідсоткове мито на ввезення в Україну російськомовної продукції, позаяк ця продукція абсолютно заполонила наш ринок.

Оскільки ми не виставили націєцентричного щита на захист нашої держави, тому і маємо нині кров, смерті і війну, яку чомусь несміливі політики чи політикани впакували у зовсім инші терміни. Сподіваємося, що цей закон уможливить завоювання українською книжкою ринку. Окрім того, ця ініціатива має стимуляційний характер, позаяк надходження із цього п'ятивідсоткового мита, відповідно до внесених змін до держбюджету, мають скерувати на підтримку саме української книжки. Щороку ми зможемо вилучити щонайменше 2 мільйони гривень із цього мита і на ці кошти закуповувати книжку з цільовим призначенням у бібліотеки. Сподіватимемося, що такий точковий закон зрушить брилу в нашому і досі окупованому інформаційному просторі і абсолютно окупованому книжковому ринкові.