Про мовний чинник та війну
Заборона викладання української мови та літератури
Заборона викладання української мови та літератури від лугандонів чи у Криму - це промовисте свідчення, по-перше, найгострішої фази етнічної війни кацапів з українцями; по-друге, визначальної ролі національної мови та літератури у творенні національної держави. Ці два чинники надаргументовано збивають із ніг усю лібералістично-демократичну гниль,що силкується і далі твердити про вторинність мовного чинника на теперішньому етапі війни чи економічної скрути. Такі думки від власної кволости, примітивізму і шлункового матеріялізму. На це у нас хворі всі провідні партії разом із президентом (крім, звісно, націоналістичної Свободи). Нація, що не вміє визначити духовних цінностей за свій державницький пріоритет, платить кров'ю найкращих за глупоту значної кількости виродків і фарисеїв. Це саме про наш стан суспільства, частина якого навіть не здатна була збагнути надважливости скасування язикового закону від Колесніченка і Ківалова. Господь покидає безмовні народи. Йому нецікаво з насєлєнієм. Цікаво з тим, хто знає, якого він роду і племени. Цікаво з тим, хто міряє життя безсмертям української ідеї як неповторної культури. Словом, маємо винятково те, що створила безголова і шлункова більшість.