Вилазка в Межигір’я могла закінчитись смертю

Журналіст, звичайно, сам вправі вирішувати, що йому писати та у який спосіб добувати інформацію.

Та якщо оцінювати все з точки зору чинного законодавства, то інколи можна у методі здобуття інформації себе підставити – не лише в юридичному, а й у фізичному плані. Яскраво цю ситуацію можна розглянути на прикладі вилазки в Межигір’я Тетяни Чорновіл.

Я не думаю, що цей крок з боку сміливої журналістки був піар-ходом – через її балотування в кандидати в народні депутати. Та журналісти, які хочуть докопатись до істини, мають узгоджувати свої кроки і заходи з діючим чинним законодавством.

Будь-яка резиденція будь-якого Президента має статус охоронного об’єкту, і охороняється відповідним чином. Я не хочу говорити про те, як саме охоронялось Межигір’я – справа не в цьому. З цього потрібно тільки зрозуміти: Межигір’я – є об’єкт, який знаходиться під охороною. Уявляєте, які могли бути наслідки для того, хто вирішив туди самовільно пройти?

Перше питання, яке має задавати собі журналіст: чи не є мої дії незаконними?

Проникнення на територію об’єкту державної чи військової таємниці - є порушенням законодавства. Це потрібно усвідомлювати.

Як юрист скажу, якщо в результаті перевірки буде встановлено, що був порушений закон про охорону державних об’єктів, проникнення в такі місця підпадає під ознаки Кримінального Кодексу. І тоді скільки б не говорили про переслідування журналіста та свободи слова, насправді, формально порушення все одно будуть. Уявімо ситуацію: журналіст збирає інформацію і незаконно проник (а проникнення в Межигір’я було незаконне), скажімо, в квартиру, або на дачу – у якесь помешкання. Це злочин? Звичайно.

Журналіст повинен, можливо, як по лезу ножа ходити на грані закону, але не переступати його, щоб потім до нього не було об’єктивних юридичних претензій. Щоб не було різноманітного тлумачення, що це переслідування журналіста за його професійну діяльність. Або щоб, скажімо, не трапилось, не дай боже, щось такого ж трагічного як із Гією Гонгадзе.

І це, до речі, друге питання, яке має ставити перед собою в таких випадках журналіст: як не ризикувати при підготовці своїх матеріалів своїм життям? При чому – ризикувати безглуздо.

Так, наслідки вилазки в такий об’єкт, як Межигір’я, цілком могли коштувати не тільки здоров’я людини, але й життя. От уявіть, якщо б журналіст вирішив проникнути на якийсь військовий об’єкт, на якому, наприклад (за отриманою ним інформацією), йде незаконний продаж боєприпасів та зброї. Він перелазить через паркан, а там знаходяться вартові, які в принципі можуть застосувати зброю. Наслідки можуть бути фатальними.

Як військова людина, людина в погонах з 18 років, я хочу порадити журналістам: вирішуючи піти на подібну «вилазку», потрібно все передбачати. Там, де не потрібно, не ризикувати життям. Ризикувати життям можна тоді, коли ти рятуєш інше життя чи захищаєш чиєсь здоров’я. У всіх інших випадках – це безглуздий ризик. Сюди не підходить прислів’я: хто не ризикує – той не п’є шампанського. По великому рахунку, нічого нового після візиту Тетяни в Межигір’я читачі не дізнались. Можна було б знайти значно багато способів і методів викрити те, що є в Межигір’ї. вона ризикувала невиправдано.

Тетяні пощастило, і те, що вона жінка тут, можливо, теж зіграло роль. Охоронці з нею повели себе вельми коректно – не було фізичного насильства, синців, побоїв, просто почистили телефон… А якби на територію забрався чоловік, могла б бути і бійка, і затримання із грубим застосуванням сили. А там – емоції, нерви – хтось не витримує, і все може скінчитися каліцтвом або навіть смертю. І вже б тільки потім слідство розбиралося, хто там правий, хто ні, були перевищенні міри оборони чи не були.