Правда для Путіна про Україну і Порошенка
Хто-небудь, та скажіть же йому правду! Хто-небудь – це хтось з оточення Володимира Путіна. А «сказати правду» – це натякнути на те, що може зробити український президент Порошенко і чого він не може.
Вигляд колишнього «сірого кардинала» російської політики Владислава Суркова, який сидів поруч з Путіним за столом під час останньої зустрічі в «нормандському форматі», начебто говорить, що компетентність російської делегації повинна бути на висоті. Якщо вже тягнути з собою в Європу людину, яка в «чорному списку» і яка в Європу нев'їздна, то потрібно розуміти, навіщо тягти. Той факт, що Сурков в адміністрації Путіна курує Україну, нічого не говорить. Україну можна погано курувати.
Я, звичайно, бажаю Суркову усіляких успіхів у справі побудови російської демократії, але тут доречно згадати, яка доля всіх попередніх проектів «сірого кардинала». Де «суверенна демократія», наприклад? Або де ті генії і менеджери «нового типу», які повинні були змести «стару лупу» російської влади, ефектно піднявшись, завдяки своїм проектам, якимись новими соціальними сходами? Де вони всі?
Демократію в Росії можна, звичайно, назвати суверенною, але вона суверенна не від Заходу, а від здорового глузду. Кількох з руху «Наші» протиснули до влади, де вони опинившись, тихо сидять якимись призначенцями, або, як Христина Потупчик, яку прилаштували до Громадської палати, злісно огризаються в соцмережах, за інерцією відстоюючи правоту Путіна. Ось як таке може бути, що всі проекти у людини впали, а вона на плаву? Сурков сидить поруч з Путіним, дає йому якісь поради. І Путін, мабуть, на ці поради орієнтується.
Як таке може бути? Або якщо ти борешся з ворогом (Україна), то ти повинен обов'язково чути про неї лише брехню від людини, яка, мабуть, знає про ворога виключно те, що йому ж розповіли по російському зомбоящику? Я не знаю, що кажуть Путіну Сурков чи інші товариші, але, мабуть, це такий текст: «Ти, Володя, найрозумніший і найсильніший. А вони лохи! Тисни на них, вони прогнуться!».
Слухайте, ну хтось міг би пояснити Путіну, що не прогнуться?! Не тому, що не хочуть, а тому, що не можуть. Тому що українська влада і суспільство влаштовані так, що машинки для прогину просто не існує. Якби Сурков хотів сказати Путіну правду, то почав би з того, що пояснив: в Україні – парламентсько-президентська республіка. Тобто саме парламент на першому місці, і як би президент щось там не проштовхував, якщо парламент не хоче – цього не буде. Те, чого не хоче парламент, спочатку не внесуть до порядку денного. Потім не буде кворуму. Надалі не буде голосів. А якщо навіть президент за допомогою дружніх фракцій набере голоси, то... збереться Майдан.
Так ось, хто б пояснив Путіну, що зараз в українському парламенті немає сил, готових підтримати ідею «спочатку вибори – потім перекриття кордону з Росією»? Ще раз: ніхто, крім маленької опозиційної фракції, не підтримає цю ідею. З багатьох причин. Тому що сепаратисти безперервно стріляють; тому що на вибори на Донбасі повинні «зайти» всі українські партії. Кожен український політик може уявити собі, як в нього стріляють на передвиборчому мітингу, тому що невідомі підірвали «Моторолу» і можуть підірвати кого завгодно; тому що Захарченко звинуватив у смерті «Мотороли» Україну і пообіцяв помститися. Коротше, є така фраза в українській мові: «Дурнів нема!». В українській політиці, звичайно, залишилися останні романтики, які вважають, що з Путіним можна чесно домовитися, але «нема дурнів», які хотіли б перевірити цю домовленість на собі.
Так ось, якщо б я був поруч з президентом Путіним (слава Богу, що я не поруч), то, ризикуючи своєю кремлівською кар'єрою, постарався б прибрати з найбільшої трагедії, що сталася між двома сусідніми народами, флер божевільних фантазій і пропагандистських наворотів. І тоді б все пішло інакше. Спочатку перекрили б кордон і віддали б його якимось міжнародним миротворцям. Миротворці отримали б наказ не віддавати кордон Україні, якщо виборів не буде. Далі проревізували б бойовиків і заарештували б тих, кого не контролюють, тих, хто може зірвати вибори стріляниною та вибухами. Далі включилися б в передвиборчий процес з рівною агітацією всіх українських і, тут немає проблем, якихось донбаських партій. Далі провели б вибори, і, неважливо хто переміг, миротворці негайно б віддали кордон українцям.
Усе! А маємо жорстку позицію: спочатку вибори під кулями і вибухівкою з можливістю для терористів негайно тікати до Росії, а потім, коли вибори зірвані і кілька політиків загинуло, звинуватити черговий «Правий сектор» в саботажі. «Правий сектор», як і інші добровольчі батальйони, існує, але поки сидить тихо. Але обов'язково скаже своє слово, якщо щось трапиться. Тому краще, щоб не сталося.
Загалом, як кажуть українці: «Маємо те, що маємо». А маємо брехню самим собі про те, що «кляті українські «фашисти» з часом розчиняться в повітрі. Мабуть, саме цим і годують Путіна.
Не розчиняться.
Може, хтось скаже Путіну правду?