Галицький сепаратизм?

Після подій 9 травня та прийняття Львівською облрадою звернення щодо зміни діючої влади дехто знову згадав про проблему галицького сепаратизму. Але я навіть не певен, що ми можемо говорити про існування галицького сепаратизму в сенсі створення окремої від України держави. Мені здається, що думки про відокремлення дотримуються тільки кілька якихось маргіналів – і все. Навіть ті, хто нещадно критикує владу, яка зараз є в Києві, навряд чи так вважають.

Я дуже добре пам’ятаю 1991 р., коли створювалася Галицька асамблея. І, на мій погляд, вона, насправді, створювалася не за географічним принципом, а за принципом домінування демократів в трьох областях Галичини. Тоді влада в Україні зберігалася в руках Компартії, а в тих областях при владі знаходилися націонал-демократичні сили. Напевно, саме цим і обумовлювалася поява Галицької асамблеї, і не думаю, що це можна трактувати як якісь ознаки сепаратизму. Ми пам’ятаємо, що ідея федералізації України на початку підтримувалася В’ячеславом Чорноволом, але він дуже швидко від неї відмовився, так само як не підтримали цю ідею й інші націонал-демократи, тому що зрозуміли, що вона несе в собі загрозу територіальної цілісності майбутньої незалежної України.

Проблема полягає, насправді, не в Галичині, а в електоральному поділі України, який певною мірою віддзеркалює різницю поглядів на майбутнє країни. І тут Галичина не є єдина. Є й Центральна Україна, яка тепер досить послідовно голосує за, умовно кажучи, демократичну, «помаранчеву», «постпомаранчеву» лінію, а не за той погляд на «малоросійську Україну», який уособлює нинішня влада. І якщо влада буде надалі дотримуватись такої позиції – України як частини «Русского мира», – тоді й виникає загроза територіальній цілісності. Бо навіть серед інтелектуалів з’являються люди, які кажуть: якщо ми маємо діаметрально різні погляди, то, можливо, нам треба розійтися. Але це поділ не по річці Збруч, а, умовно кажучи, поділ по Дніпру. І навряд чи такий підхід є реалістичним, скоріше це спроба тиску на нинішню владу. Дуже показово, що коли поставала загроза розколу країни, як в 2004-му так і в 2007-му роках, коли реально виникало двовладдя, східноукраїнські еліти боялися цього розколу.

На жаль, події, що останнім часом відбуваються в Україні, свідчать про те, що у владі є люди, які готові грати з вогнем. Адже очевидно, що у Львові були провокації не без участі зовнішніх сил. Банкова, сподіваюся, не зацікавлена в розколі України, бо вона має владу і хоче контролювати всю країну. Але разом з тим вона технологічно використовує сценарій поляризації України, щоб штучно підігрівати радикалів на Заході, лякати ними Схід, а потім казати – бачите, хто насправді відстоює Конституцію? Ті поодинокі сепаратистські заклики, що лунають, скоріше, працюють на нинішню владу, в якої є привід казати, що вона захищає територіальну цілісність країни. Але ці сценарії Банкової є, насправді, загрозливими, бо можуть вийти з-під контролю.