Напад Мендель на журналіста: прессекретар президента не має кидатися на представників ЗМІ

Весна 2005. Перший візит Президента Ющенка до Туркменістану, критично важливі для країни переговори про поставки газу, РФ в цей час вже планує заблокувати Ашгабаду весь транзит в треті країни, щоб за бартер чи низькою ціною купувати все на кордоні, аби стати монополістом для пострадянського простору. Дуже важкі переговори, українська делегація маневрує, десь підігруючи Туркменбаші, десь показуючи норов, захищаючи наші національні інтереси.

Мета одна - диверсифікувати наші закупки енергоносіїв з РФ, позбутися енергетичної залежності від Москви. Пресконференція. Ритуальні три питання. Повно російських камер, їм слова не даємо. Дівчата- журналістки з Інтерфаксу і УНІАН запитують Ющенка і Ніязова про підсумки, поставки, ціну і обсяги, все за протоколом, візит видався вдалим. І тут.... з-за камер виходить журналіст СТБ Сергій Андрушко і запитує в Віктора Ющенка, як йому, демократу, сидиться поряд з останнім диктатором і тираном, й потім звертається до самого Туркменбаши з запитанням про політичних в‘язнів і катування в тюрмах. Російські телеканали пожвавлено стрекочуть, записують цю феєрію, що розбудила навіть мух в позолоченому палаці ньюсултана.

ВАЮ щось говорить, що для нас демократія - цінність на всіх континентах, Туркменбаши пропонує Андрушку разом піти в тюрми , подивитися що там все не так погано, й сидять виключно корупціонери і ворюги, а не опозиція. Я в цей момент найбільше хочу Андрушка чимсь тріснути (соррі), уявляючи вечірню феєрію російських телеканалів. Але в той же час думаю, що треба не забути забрати його і оператора в літак на Київ, без екскурсій в місцеві буцегарні):

Я не помилилася в своїх прогнозах - російські телеканали потім пару тижнів крутили не так відповіді ВАЮ і Туркменбаши, як запитання Андрушка. РФ, до речі, до кінця року тоді дотиснули Туркменістан і стала викупати весь газ на кордоні. Звичайно, пресконференція тут була ні до чого, так склалися обставини, але я ще рік вислуховувала від членів делегації про феєричний акорд пресконференції. А росіяни вміють використовувати в своїх економічних війнах будь-який фон, й вони тоді донесли Туркменбаші, що запитання задав журналіст з українського пулу й це було ледь не планована акція...

Ми з Сергієм ще довго при зустрічах поверталися до тієї історії і іноді непростого вибору, який завжди стоїть перед журналістом: про що варто питати на різних міжнародних заходах й за яких обставин. Про роботу пулу і в полях, поле для маневру і інші інформаційні тактики. Наші погляди не завжди співпадали, але я чітко розуміла, що він відстоює свою позицію і право на отримання інформації, як журналіст, а я говорю з позиції прессекретаря, в якого інший функціонал і інші комунікативні задачі. Але наші взаємини завжди будувалися на взаємоповазі і, ключове, повазі до професії. Ми могли тролити одне одного, але точно не штовхати. Й так, й Андрушко, і Лещенко, і всі інші журналісти, звичайно, і далі приходили на пресконференції Президента Ющенка й могли поставити йому запитання. Іноді в ці хвилини в мене все стискалося всередині, й мені здавалося, що вони некоректні і несправедливі. Але, як говорив ВАЮ - все це була наша ціна за демократію.

Прессекретар не повинен кидатися на пресу. Цим він робить погану послугу своєму керівнику. Говорю це як щиру пораду, з власного, теж дуже непростого досвіду комунікаційних успіхів і помилок. Задача прессекретаря - допомогати своєму Офісу, а не руйнувати взаємини зі ЗМІ.

Р.S. Колись з Сашою Мартиненком жартували , що треба створити клуб прессекретарів президентів. Можливо, в цьому жарті щось і є, й такий обмін думками убезпечив би від певних комунікаційних помилок краще, ніж будь які штучностворені ради.