Українським жінкам потрібно більше солідарності, в тому числі і у Верховній Раді
Жінка сама має право вирішувати, як їй будувати своє життя
Переосмислюю дискусії Жіночого Конгресу. Найбільше несприйняття аудиторії викликав виступ однієї бізнес-леді на економічній панелі, яка акцентувала увагу на тому, що всього досягла сама, має фінансову незалежність і що їй ніколи й ніхто не заважав робити кар'єру, тому проблематика про квоти і гендерні стереотипи - надумана, від слабкості. Вона не одинока в свої позиції, чимало успішних жінок, в тому числі і в фб, вважають, що їх особистий досвід є правилом, а кому з жінок не вдалося - сама винна.
На Конгресі якраз зібралися жінки, в яких, як правило, все успішно склалося в кар'єрі, які є фінансово незалежними, яким не заважали, а допомагали йти професійними сходами, їх підтримували і ці сильні жінки самі дадуть собі раду, та ще й тим, хто поряд. Але - на Конгресі було близько тисячі жінок, в той час як мільйони бояться завести свій бізнес чи йти в політику, бо не впевнені у власних силах, бо родина їх не підтримує, а тюкає, вимагаючи однієї рольової гри - берегині, борщів, вареників, нагладжених сорочок і зроблених з дітьми уроків. А ще сотні тисяч жінок страждають від домашнього насильства, принижень, знущань, побоїв. І не помічати цього, не знати, що суспільство, на жаль, спокійне до домашнього приниження жінки, до приховування й замовчування цієї проблеми - це толерувати злу. Так само правдою є те, що батьки в дитинстві часто готують дівчинку не до самостійності і фінансовій незалежності , а до пріоритетності вдалого заміжжя. Хоч самостійність і є запорукою вдалого заміжжя, партнерського шлюбу, а не приниженого рабства.
Ми бачимо наше завдання як МФО «Рівні можливості», в допомозі іншим. Якщо нам вдалося подолати стереотипи і бути успішними в кар'єрі, поєднувати сім'ю і роботу і мати в цьому підтримку вдома, ми зобов'язані допомогти іншим жінкам повірити у власні сили. А державі - так само повірити в силу української жінки і не затюкувати її.
Нам потрібно більше жіночої солідарності, в тому числі у ВР. Для мене особисто найбільшим шоком стало, коли жінки з іншої фракції, саме жінки, виривали в мене мікрофон під час обговорення законів про Донбас. А інша парламентарка виклала в мережу зняті нею слова колежанки біля заблокованої трибуни, слова, сказані не в мікрофон, не публічно, а в пристрасті тих протистоянь.
Прикро, що у цих внутріпарламентських протистояннях все менше стає табу, й потім все важче відновлювати людські взаємини, працювати над посиленням жіночої солідарності. Але це потрібно робити. Обов'язково.
І ще одна ремарка про Конгрес. Багато учасниць говорили про поєднання роботи і родини, пріоритетність материнства і проблеми, пов'язані з вихованням дітей і інтенсивною роботою. Аж раптом одна учасниця заявила, що в неї немає дітей, це її усвідомлений (можливо, на цьому життєвому етапі) вибір, і вона просить також його шанувати, поважати. Ці слова різко прозвучали в аудиторії, але вона була права. Нам іноді важко змиритися з іншою життєвою позицією, прийняти її. Особливо коли мова йде про важливі речі. Але ми повинні цього навчитися. Це я і до себе апелюю . Ми різні, в цьому сильні. І жінка сама має право вирішувати, як їй будувати своє життя і як - відчувати себе щасливою і реалізованою. Без нав'язаних ролей і стереотипів.