Чи є майбутнє в українського сільського театру
Сільські театри є відображенням стану найменших громад, їхнього сприйняття свого життя і світу загалом
Політика українізації, яка проводилась у 20-х роках минулого століття на тлі віри національних комуністів в те, що з Московією можна жити по-братерськи, сприяла, зокрема, розквіту театрального життя. Українці потягнулись до театру як до свіжого подиху свободи. І вже наприкінці 20-х років в країні функціонувало три театральні трести, які нараховували загалом 92 театри різних форм і типів. Третина з них була народною, тобто це об’єдналися таланти із селян, робітників в театральні трупи та натхненно ставили п’єси визнаних класиків, нових авторів та навіть робили власні постановки.
А якщо брати до уваги аматорів, то, як писав тоді журнал «Сільський театр» (виходив з 1925 по 1931 рік), їх нараховувалось на теренах України майже півмільйона. Шістнадцять тисяч сільських і робітничих драмгуртків лише за 1930 рік поставили 500 тисяч вистав, на яких народним артистам аплодували 7 мільйонів глядачів. Виступи таких колективів планувались відповідно до сезоності робіт в сільському господарстві, бо під час посівної чи збирання врожаю артисти виконували свої буденні ролі на полях.
До речі, переважна більшість вистав йшла українською, а сільських театрах звучала лише рідна мова.
...Скільки театрів в Україні зараз? За офіційними даними, у 2015 році їх існувало 113. А ще в 2010 на 20 відсотків було більше. Але це — без врахування аматорських, тобто сільських, театрів, які існують нині лише на ентузіазмі їхніх керівників та сподвижництві учасників. Як їх порахувати, не кажучи вже про допомогу з боку держави? Наразі відкрите питання. До речі, доцільно було б змінити підхід до проведення перепису населення, яке вже затримується мінімум на п’ятирічку. Включення в перелік перепису не тільки, приміром, зайнятості населення, а й їхніх занять за межами роботи, хобі та захоплень дадуть, безсумнівно, неоціненний матеріал для розуміння сучасного українця. Графа «участь в аматорських колективах» доповнила б це розуміння. Маємо орієнтуватися не на традиційний перепис як статистику, а на аудит можливостей.
Держава все частіше знімає з себе стратегічні (інфраструктурні, логістичні) проблеми культурної сфери, залишаючи за собою лише масштабні («ситуативно-піарні») проекти, а сільські театри є відображенням стану найменших громад, їхнього сприйняття свого життя і світу загалом. То ж виходить, що найбільше в існуванні таких театрів мають бути зацікавлені саме громади.
В час, коли йде процес децентралізації (демонополізації) владного функціоналу та переходу управління життям на територіях до громад, нам з вами, громадянам нашої країни, варто задуматись не лише над проблемами пошуку фінансів та інших варіантів зростання добробуту своїх сіл і містечок, але й над тим, ким виростуть наші діти і онуки, який духовний багаж візьмуть вони з собою в цифрове майбутнє. Театр дає нам відповідь на більшість із сакрально-вічних питань, допомагає відчути себе самими собою в цьому динамічному світі, але не одинокими. До того ж, він дає неоціненний досвід колективно-творчої синергії. Варто, мабуть, згадати, що давньогрецький театр, родоначальник цього мистецтва, виник із сільських святкувань на честь бога Діонісія (та й слово «театр» грецького походження - «місце для огляду»).
Вважати, що театру не місце в селі чи селищі, не варто. Дійство, яке супроводжує театральну постановку, народжується із історій життя, відображає його і служить натхненням для учасників сцени і глядачів, дарує сюжетні лінії мотивацій для розвитку громад і навіть управління країною. А громади і є серцевиною нашого життя, перспективою для майбутнього країни.
...Нещодавно на Кіровоградщині завершився черговий конкурс-огляд аматорських театральних колективів «Театральна весна Кіровоградщини». Це, мабуть, найпотужніший обласний рух самодіяльних труп в країні. А вже по осені до земляків корифея українського театру, письменника та режисера Марка Кропивницького доєднаються колеги із інших куточків держави для проведення традиційного Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти».
Аматорський сільский театр живе попри всі негаразди нинішнього існування. А це означає, що живуть і дивляться у майбутнє і наші громади, які, сподіваюсь, набиратимуть вагу і ставатимуть самодостатніми, з перспективами глобальної уваги до духу, гідності, звитяги наших громадян.