Локальний трампізм потакає глобальному путінізму

Геополітичний статус завжди визначав найближчу і подальшу перспективу певної території, яка зумовлювала тривалі історичні процеси і заставляла рахуватися з конкретними проявами політичної волі держав, коаліцій, владних персон. Та слово «завжди» зараз вже доцільно вживати у минулому часі. Бо в нинішніх динамічних умовах геополітичні процеси трансформувалися в геостратегічні версії одночасної гри в планетарних масштабах світу. Відбулася трансформація якості всіх аспектів нашого приватного і суспільно-державного життя, яке набуло панівних ознак глобальності. Це передусім стосується політики і економіки, але такою ж мірою відноситься до будь-якого динамічного виміру існування сучасної людини.

В геополітиці минулого події на певній частині континенту зазвичай не виходили за межі втягнутих в ситуацію сторін. В геостратегії сучасності імпульси конкретного казусу на одному континенті часто стають причиною тектонічних соціально-політичних зсувів на іншому або й загалом у світі, нерідко віддзеркалюються безглуздими імітаційними повторами чи трагедіями.

На певному історичному етапі свого розвитку людство зрозуміло просту істину – щоб вижити, необхідно об’єднуватися. Так поступово (особливо після трагічних результатів Другої світової війни) викристалізувалася сучасна колективна форма цього об’єднання – Організація Об’єднаних Націй.

В межах ООН представники країн намагаються спільно вирішити глобальні проблеми, які нині постають перед людством – від зміни клімату на планеті до політичних консенсусів і примирення сторін у громадянських війнах та етнічно-конфесійних конфліктах. Домінуючу роль у цих процесах відіграють провідні країни світу та їхні лідери. Тому кожне слово очільника сильної держави, яке він вимовляє з високої трибуни Генеральної асамблеї ООН, відлунює згодом проявами конкретних дій в різних точках планети.

На цьогорічному засіданні Генеральної асамблеї ООН (74-а сесія триватиме з вересня по грудень) розглядаються питання сталого розвитку світу на період до 2030 року. Актуальними залишаються проблеми навколишнього середовища, зокрема кардинальних кліматичних змін, а також боротьби з бідністю та голодом.

Кульмінаційним моментом вересневого засідання Генасамблеї став, зокрема, виступ президента США Дональда Трампа. Світ уже звик до контраверсійних аргументів очільника Сполучених Штатів, його несподіваних оцінок та різких заяв. Але за епатажністю Трампа чітко прослідковується лінія, яку він відстоює протягом всієї своєї каденції – це позиціонування США як першої країни світу: «Зробимо Америку знову великою» (Make America Great Again). То ж і цього разу він виокремив декілька трендів, серед яких найбільший інтерес для нас представляє теза про благополуччя власного народу та програму національного відродження. «Майбутнє не за глобалістами. Майбутнє – за патріотами. Майбутнє за суверенними та незалежними націями, які захищають своїх громадян, поважають сусідів та поважають розбіжності, які роблять країни особливими та унікальними» – так звучить дослівно позиція Трампа, який опосередковано називає себе в цьому виступі мудрим світовим лідером.

Ставка на національний патріотизм і суверенітет як ізоляцію, яку Трамп зробив наріжним каменем свого президентства, повертає світ на кілька століть назад. Бо тоді, у часи становлення незалежних держав, це було надактуально. Нині подібний ізоляціонізм протирічить сучасній перспективі цивілізації – глобальному паритету мирного партнерства через спільне використання новітніх технологій для розвитку людства.

І чим в цій ситуації Трамп краще президента Бразилії Жаїра Болсонару, який волюнтаристськи і брутально відкидає будь-яку допомогу світової спільноти у гасінні масштабних пожеж лісів Амазонії, посилаючись лише на національний суверенітет?

Будь-яке геополітичне об’єднання – це елемент глобалізації. Організація Об’єднаних Націй – це теж результат (і умова) глобалізації. А штучне, егоїстично-нарцисичне здіймання президентом США націоналістичної по суті, а за формою нібито патріотичної хвилі державного ізоляціонізму вщент руйнує архітектуру цивілізованого (мирного) співжиття країн і націй на планеті. Позиціонування будь-якої держави, а тим паче Сполучених Штатів Америки з позиції сили – шлях до руйнування миру і одночасно підсвідомий заклик до ліквідації інституту права, в цьому випадку – міжнародного.

Сучасний світ дуже крихкий. Ми це усвідомлюємо занадто повільно, що може призвести до фатальних наслідків. Нині геопозиційна локальність національного виміру набула непересічного значення в реальному масштабі планетарної глобальності і саме через цю призму слід прискіпливо вивчати всі процеси та їхні причинно-наслідкові зв’язки. Амазонія – це не тільки Бразилія, це передусім планета. Як планетарними є ліси Сибіру, шахти Донеччини і уранові рудники Кіровоградщини. Наглядно і трагічно планетарність локальної катастрофи продемонстрував свого часу Чорнобиль та висновки людства забарилися.

А публічно-показний суверенітет президента Бразилії – це фактично глобальна терористична дія. Бо сьогодні проблема кліматичних катаклізмів, що пришвидшують докорінні зміни в природі – це завтрашнє виживання людства на планеті. І знищення лісів Амазонії і Сибіру, лісові пожежі в Індонезії, Греції та інших країнах варто розглядати саме через призму розуміння нестандартного характеру і причин нових терористичних реальностей.

Відмова від допомоги міжнародної спільноти у гасінні пожежі лісів Амазонії президента Бразилії, показова бездіяльність керівництва Росії під час пожеж лісів Сибіру – це очевидне і реальне партнерство посадовців – глобальних терористів, не важливо усвідомлюють вони це чи ні.

Нинішні дії політичного режиму РФ свідчать про те, що терористичні методи вирішення глобальних проблем сучасності стали засадничою основою свідомої політичної гри діючого режиму Кремля. Затягування газового зашморгу на шиї Європи під умовною назвою «Північний потік-2» є одним із результатів практики глобального гібридного тероризму, яку сповідує Путін і його соратники. Повітряне та хімічне нищення населення, інфраструктури і територій Сирії авіаційними бомбування ПКС РФ – це теж глобальний тероризм, адже путінські терористи із ОРДЛО стають кадровою базою для ПВК «Вагнер» чи ПВК «Патріот». Як і геостратегічно-технологічне перенаправлення потоків сирійських біженців в Європу, зокрема Німеччину, та актуалізоване направлення мігрантів на кордони США. Сприяння глобальній екологічній катастрофі (радіоактивне зараження) в Донецькій та Луганській областях через бездіяльність окупантів путінської РФ – це теж тероризм кремлівських технологів.

Наразі світовий інституційно-владний істеблішмент відмовляється визнавати загрозу глобального гібридного тероризму, зводячи все до тероризму як суто фізичних дій певних угрупувань чи окремих персон. Тому замість того, щоб визнати нинішнього очільника політичного режиму РФ спонсором тероризму і водночас його апологетом, його запрошують до участі в перемовинах світових лідерів, йому тиснуть руки і навіть мріють про дружбу. Дружба з Путіним – це хіба не тероризм глобального масштабу? Адже тоді світ дивитиметься на таке єднання як на взірець та плюватиме на будь-які цивілізаційні пристойності миру та демократії. І утвердиться тоді вселенський хаос брутальної сили, а за тим – нищення і розпачу.

Позиціонування перспективності брутальної сили всупереч глобальним процесам утвердження сталого миру, партнерства і взаємоповаги гідних людей, народів і націй – несвідоме, але вагоме підігрування терористичній стилістиці. Вирішення проблем сучасності силовим методом – це і є тероризм нової епохи.

Нинішнім очільникам держав слід збагнути, що вони лише люди, які утверджують шлях спільної перспективи – цивілізаційне партнерство. Сучасна планетарна цивілізаційність є матрицею і перспективою взаємодії, взаємоприсутності, співучасті і зрештою мирного результату всіх, хто усвідомлює відповідальність за свою долю.

Про це проникливо сказав на тому ж вересневому засіданні Генеральної асамблеї ООН президент Європейської Ради Дональд Туск: «Я люблю Гданськ – місто, звідки я прийшов, я люблю Польщу – мою країну. І я люблю Європу. Але, навіть якщо ми проживаємо у найбільш прекрасному і найбільш сучасному європейському місті, наше життя може перетворитися на пекло, якщо ми не знайдемо тут, в ООН, рішення для глобальних загроз. Таких як збройні конфлікти та тероризм, ядерне розповсюдження, або руйнація нашого довкілля. Без готовності встановити правила на глобальному рівні й без готовності змістовно їх поважати місцеві спільноти, народи та держави, і навіть континенти залишатимуться безпорадними перед обличчям цих загроз».