Подвійне громадянство є викликом для національної безпеки України

Періодично засобами масової інформації прокочується хвиля суспільного обурення подвійним громадянством окремих посадових осіб або навіть великих груп етнічних меншин. В першому разі одразу спливають окремі прізвища, а в другому — публічно-столичній обструкції піддаються представники угорської, румунської, рідше польської меншини. І досить часто у телевізійних виступах, дискусіях чи експертних коментарях звучить фраза про те, що подвійне громадянство в Україні законодавчо заборонене, потрібно притягувати до відповідальності осіб з полігромадянством тощо.

Насправді ж законодавче поле щодо цього непересічного питання, м’яко кажучи, не є чітким. Питання громадянства регулюються Конституцією України («В Україні існує єдине громадянство» - ст 4.), Законом «Про громадянство України» та відповідними міжнародними договорами. Однак ніде немає визначення подвійного громадянства і покарання за його прийняття. Так, лише у статті 19 Закону «Про громадянство України» йдеться про підстави для втрати громадянства і такою підставою є, зокрема, «добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави». Але ж підстави це тільки юридична можливість держави позбавити конкретну особу громадянства. До конкретного рішення, зазвичай, справа не доходить, оскільки саме в даному випадку чітко не прописаний відповідний процедурно-регламентний механізм. Хіба що таке рішення викликане надзвичайною політично-лобістською необхідністю, але зараз це не є предметом нашої уваги.

Нагадую, мова йде про наявність у громадянина України подвійного громадянства. Той таки Закон «Про громадянство України» говорить і про те, що в разі набуття громадянином нашої держави громадянства «іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України». Тобто тут підстав для позбавлення громадянства немає? І ми просто, можна сказати примітивно, визнаємо особу з полігромадянством громадянином України. Які ж тоді претензії можна висувати конкретній особі? Законодавчої вимоги позбуватися другого громадянства не прописано. А з того, що виходячи із трактувань наявного законодавства щодо громадянства держава не визнає наслідків бі(три)патризма(коротко трудову міграцію) аж ніяк не випливає заборона на подвійне громадянство. Ще до агресії путінського режиму проти України експертне середовище на рівні припущень визначало кількість українських громадян, що мають подвійне громадянство, у 10 відсотків. Яка ця цифра зараз невідомо, але те, що вона суттєво збільшилась — очевидно.

Таким чином ті майже сто тисяч (а може зараз вже і більше) закарпатських угорців, які, за офіційною інформацією Угорщини набули тамошнього громадянства, насправді не порушували законодавства України? А скільки українських громадян отримали румунські, польські чи будь-які інші паспорти наразі не знає ніхто. Цю таємницю ми можемо взнати, наприклад, коли виникне раптом черговий рух за автономію певної частини української території чи, більше того, підніметься питання про «воз’єднання» земель, як це ми бачимо на прикладі етнічного протистояння Угорщини і Румунії. Там вчергове, в січні цього року постало питання про територіальну автономію угорців в Румунії. Три угорських партії Румунії об’єдналися у домаганнях добитися такої автономії. Офіційний Будапешт підтримує такий рух і виносить це питання на міжнародно-дипломатичний рівень. Цей конфлікт тягнеться вже не перше десятиліття і те, що обидві країни є членами НАТО (членство в Альянсі передбачає відсутність територіальних претензій і конфліктних ситуацій з країнами-сусідами) аж ніяк не впливає на зменшення градусу геполітичного протистояння.

Нині прослідковуються намагання створити подібну ситуацію і в Україні, зокрема, у Закарпатті. Яким чином паспорти іншої держави працювали проти України ми вже пересвідчилися свого часу в Криму. Ми змушені констатувати, що подвійне громадянство створює реальну загрозу національній безпеці України. Байдужість державних мужів та різномастих політиків до цієї проблеми може вже у найближчій перспективі обернутися негативними наслідками для країни. Наразі ті законопроекти, які внесені в парламент з метою регуляції питань, зокрема, і подвійного громадянства відкладені в довгий ящик. Очевидно, вони чекають чергової нагоди для взаємних парламентсько-президентських торгів і задоволення швидше вузькопартійних (чи кланових) інтересів (наприклад, можливість мати кілька паспортів), ніж вирішення питання по суті. Очевидним, як на мене, є те, що відтермінування розгляду змін до законодавства щодо громадянства викликане можливістю нинішнього державного чиновництва використовувати розмитість правої бази у власних інтересах. В публічних, а тим паче кулуарних дискусіях постійно звучить тема наявності у багатьох високопосадовців другого паспорту (тобто, громадянства) на випадок термінової «евакуації» за межі країни. А це теж елемент національної безпеки. Адже ми з вами ще не так давно були свідками ситуації безвладдя, до якої призвело масове дезертирство чиновників з країни.

Вважаю, що прийняття оновленого законодавства щодо всіх аспектів українського громадянства є тільки частиною нагальної проблеми, яка має вирішуватись невідкладно. Маємо наповнювати вагу українського громадянства можливостями середовищ життя та перспективами самореалізації, а не тільки дизайном та цифровим сервісом модернізованого паспорту. Одним із перших практичних законодавчих кроків, які мають бути зроблені під кутом забезпечення національної безпеки, я пропонував би внесення обов’язкової графи щодо наявності другого громадянства у електронну декларацію, яку щорічно подають державні чиновники, депутати та інші визначені особи. А саму перевірку потрібно зробити тотальною, а не вибірковою з боку НАЗК. Звісно, що за наявність другого паспорту така особа має, як мінімум, позбавлятися посади.

До тих пір, доки влада (всі гілки) закриватиме на проблему подвійного громадянства, бі(три)патризма очі і повертатись до неї лише за виборчої кон’юнктури, ми матимемо постійну загрозу національній безпеці держави. В умовах континіумної агресії путінського режиму проти України та світової цивілізації така позиція влади сприйматиметься суспільством як свідоме невжиття необхідних заходів щодо забезпечення розбудови перспектив української державності. А відтак, не матиме суспільного прощення як персон, так і діючих інститутів владного тріумвірату(погодження з усім), якщо станеться ще одна трагедія національного масштабу.