Житло в лізинг - нездійснена мрія молодих родин?

Нещодавно Кабінет міністрів прийняв за масштабом і якістю справньої державницької перспективи модернізаційне (на перший погляд) рішення щодо перспектив придбання власного житла українцями. КМУ дозволив Державній іпотечній установі (внісши відповідні зміни до її статуту) надавати житлову нерухомість громадянам України у фінансовий лізинг. Особливістю такої форми співробітництва держави та громадянина є відсутність першого внеску за житло, при цьому заселення відбувається одразу після оформлення необхідних документів. До того ж, програма здійснюється під державну гарантію. Тобто, держава викуповує готове житло і надає можливість громадянам викупити його на лізингових, сиріч арендних умовах. Вартість такої аренди значно меше, ніж кредитні лінії від банків і складатиме 15,3 відсотка річних. За несприятливих умов чи інших причин орендар може вийти з програми, отримавши назад вкладені кошти за винятком відсотків (згідно із Законом «Про фінансовий лізинг»).

Враховуючи, що ринок нерухомості вщерть заповнений новобудовами, а фінансова спроможність громадян, м’яко кажучи, не відповідає пропозиціям власників житла, саме в лізингу вбачається вихід із скрутного житлового становища. Єдиною проблемою в реалізації цієї програми експерти вбачають відсутність у бюджеті необхідних коштів.

Втім, я вважаю за необхідне подивитись на житлову проблему ширше, з державницьких, а не передвиборних позицій.

Держава планує викуповувати готове житло, побудоване інвесторами, зазвичай, в хаотичному порядку — хто де зміг знайти вільний клаптик землі або домовитись (навіть за хабар) з місцевою владою. Така забудова ведеться десятиліттями, а можливість участі в лізинговій програмі (за умови застою ринку нерухомості) лише прискоритть цей хаос. Зрештою, наступним поколінням (рано чи пізно) доведеться вишукувати вихід із становища, коли комунальні і соціальні об’єкти не справлятимуться з функціоналом через перезавантаження. Такий підхід гальмує розвиток населених пунктів через свідоме не прийняття генеральних планів розвитку і забудови.

Якщо уряд дійсно перейнявся кардинальним вирішенням житлової проблеми, то варто розглядати проблему масштабно. Найперше, потрібно законодавчо закріпити проблематику розвитку територій, як на мене, ввести навіть кримінальну відповідальність за забудову територій без прийняття генерального плану розвитку території. Зараз цей напрям трансформується в Стратегію розвитку громади. Такий документ має враховувати не лише суто територіально-виробничі аспекти громад, усувати асиметрію територіально-соціальних реалій чи дисбаланс, скажімо, трудових і кадрових ресурсів, але й враховувати соціоментальні особливості кожного населеного пункту об’єднаних громад тощо.

За таких умов ми можемо говорити про зміцнення горизонтів партнерства самодостатніх громад і, відповідно, про зростання стійкості державних інституцій.  Саме так ми можемо бачити перспективу розвитку держави, громад, громадян. І тоді проблема забезпечення населення житлом перейде із ситуації авральності в стан мотиваційної перспективи для кожного українця. Якщо житловий лізинг стане ще й інструментарієм місцевого самоврядування (з метою залучення і втримання кадрів та життєвих ресурсів), країна отримає реальний шанс на пришвидшення модернізаційних процесів та збільшить ефективність європейського розвитку.