Американський Александруполіс. Новий чинник впливу в Чорномор'ї

Але скоро воно може стати американським. Звісно, його належність до Греції не зазнає змін. Просто там з'явиться база американських збройних сил. Питання ще остаточно не вирішене, але в Москві вже істерика. За нашими внутрішніми перипетіями, страстями навколо «формули Штайнмаєра» ми мало звертаємо уваги на події регіону Великого Чорного моря. А дарма. 

Чорноморська ерозія НАТО

Часу, який минув від початку 2000-х — приходу Путіна до влади, Москва не марнувала: як у сегменті нарощування сил і засобів, так і в плані посилення економічного, політичного та корупцієгенного впливів у країнах Чорноморського регіону. Результат системних зусиль Росії — тепер Москва дає відчути США та НАТО, що вона може їх не тільки контролювати, а й витісняти з Чорного моря, яке вже вважає своїм озером. Але найбільшим здобутком у Росії вважають нейтралізацію двох союзників США в НАТО — Туреччини та Болгарії — завдяки спільним енергетичним проєктам. Практично, це технологія розмивання, ерозії НАТО російськими зусиллями як ззовні, так і зсередини окремо взятих країн-членів альянсу. 

Під приводом необхідності захисту критичної інфраструктури в Чорному морі, загрози якій серйозно перебільшені, оскільки за 17 років функціонування «Блакитного потоку» жодного інциденту не трапилося, Росія нарощує сили і засоби в регіоні. 

На концептуальному рівні необхідність посилення захисту визначено в новому документі — «Доктрині енергетичної безпеки Російської Федерації», прийнятій указом президента РФ 13 травня 2019 року. 

Акт агресії проти української катерної групи в Чорному морі поблизу Керченської протоки 25 листопада 2018 року не призвів до якихось серйозних наслідків для Росії. Більше того, вона проігнорувала вердикт Міжнародного трибуналу ООН з морського права щодо повернення в Україну захоплених моряків та суден. І це їй зійшло з рук. Тому у Кремлі вважають, що можна й необхідно рухатися далі. Росія вже відкрито демонструє США та НАТО, хто господар у Чорному морі: досить згадати останні навчання «Сі Бриз-2019» з одностороннім перекриттям РФ частини зони навчань і практично згодою з цим західних учасників маневрів та України. Як програма-максимум — виглядає намір Москви остаточно «перевербувати» Туреччину і Болгарію в союзники Росії в регіоні, щоб формально вони продовжували перебувати в альянсі, а фактично — стали «троянськими кіньми» (недавній прийом Ердоганом на офіційному рівні двох членів Держдуми РФ з числа кримських колаборантів — індикатор десолідаризації Туреччини з позицією інших країн-членів НАТО, які не допускають таких речей).

Недооцінений Александруполіс

У 2000-х Росія мала свої види на цей грецький порт. Там міг з'явитися нафтоперевалочний комплекс, що мав оперувати російською нафтою в рамках спільного російсько-болгарсько-грецького проєкту нафтопроводу Бургас—Александруполіс в обхід Босфору та Дарданелл. Проєкт так і не відбувся: сторони не змогли домовитися про частки в проєкті. Випав порт з уваги росіян і під час приватизації найбільших грецьких портових потужностей. Вони віддали перевагу Салонікам. Американці достойно оцінили важливість Александруполіса, беручи до уваги те, що він не тільки порт, а й важливе логістичне перехрестя мультимодальних транспортних комунікацій, які ведуть до країн Балканського та Чорноморського регіонів. До того ж Александруполіс міститься поруч із майбутніми енергетичними комунікаціями Східного Середземномор'я і поблизу зони розробки морських покладів природного газу. 

Греки теж на тлі амбіцій Туреччини раптом згадали про свого заокеанського союзника з НАТО. У нас залишилися майже непоміченими хизування Ердогана на початку вересня на тлі карти, на якій половина Егейського моря, аж до Криту, віднесена до Туреччини. Карта так званої «Блакитної Батьківщини» показує морські кордони країни, що простягаються через грецькі острови східної та південно-східної частини Егейського моря, на які претендує Анкара. І, звісно, там розміщена частина перспективних ділянок для видобутку природного газу.

Вереснева істерика російських пропагандистських ЗМІ про загрозу «Турецькому потоку» та іншим енергетичним комунікаціям із боку США, якщо Александруполіс після приватизації стане американським і США розмістять там свою військову базу «для боротьби з Росією», викликана не так міфічною американською загрозою з Егейського моря чорноморському трубопроводу, як іншими речами.

За російськими оцінками, базування в Александруполісі дозволить США контролювати морський трафік через протоку Дарданелли в/з Чорного моря, що означає можливість у будь-який момент перервати «сирійський експрес» і обмежити можливості Оперативного з'єднання ВМФ РФ у Середземному морі (фактично, відтворена колишня 5-та ескадра ВМФ СРСР). «Оволодівши Александруполісом, США хочуть поставити під свій контроль Дарданелли, щоб замкнути Росію в Чорному морі», «з придбанням цього порту НАТО і збройні сили США можуть проникнути на Балкани протягом кількох годин і легко зупинити торгівлю Росії через Чорне море з рештою світу, заблокувавши Дарданелли», — такі висновки робляться після висловлювань нинішнього посла США в Греції і колишнього посла США в Україні Джефрі Паєтта про американський інтерес до грецького порту, які прозвучали після відвідин Александруполіса спільно з міністром оборони Греції Ніколаосом Панайотопулосом 13 вересня та в інтерв'ю грецькому виданню. 

Очевидно, що оцінки послом США значущості Александруполіса на тлі приватизації інвесторами з РФ та КНР двох основних грецьких портів (у Салоніках і Піреї, відповідно) не могли не викликати реакції в Росії. Дж. Паєт вказав на критичне геополітичне значення Александруполіса як воріт до Чорного моря та Балканського регіону, важливість порту як ланки європейської енергетичної безпеки, регіональної стабільності та економічного зростання. Важливо відзначити, що, на додачу до вже наявного грецького терміналу Aegian LNG, неподалік, в Александруполісі, має з'явитися плавуча мобільна регазифікаційна установка для прийому СПГ зі США. За експертними оцінками, американський СПГ та наявна газотранспортна інфраструктура відкривають Південно-Східній Європі вікно можливостей використовувати СПГ і транспортувати його в регазифікованому вигляді через Трансбалканський газопровід, що поєднує Грецію, Туреччину з Україною: він був основною артерією для газу, який постачається з Росії до Болгарії, Греції, Північної Македонії та Туреччини через Україну, Молдову й Румунію впродовж десятиліть, але з часом, після запуску Росією «Турецького потоку», спорожніє.

Проєкція на Балтику

Показово, що до забезпечення захисту критичної енергетичної й транспортної інфраструктури в Чорному морі росіяни залучають сили й засоби не тільки ЧФ РФ, а й Федеральної служби військ Національної гвардії (Росгвардія). Так, наприклад, 26 червня 2019 року відбулася спеціальна нарада представників Державної думи РФ, міністерств і відомств під керівництвом головнокомандувача військами Росгвардії В.Золотова. Нарада присвячувалася питанню забезпечення безпеки транспортного мостового переходу через Керченську протоку, енергетичного мосту і газопроводу по дну протоки, що прокладені з Краснодарського краю до окупованого Криму. Вирішено до кінця поточного року розв'язати всі законодавчі питання, щоб «наділити Росгвардію всіма необхідними повноваженнями». «Має бути міцна впевненість, що жоден плавзасіб, жоден безпілотний літальний апарат (БПЛА), жоден плавець чи диверсант не зможе пройти через акваторію…» — йшлося на нараді, за повідомленнями ЗМІ. 

Росія вже має надмірну концентрацію сил і засобів не тільки в районі Керченської протоки, а й у всьому Азово-Чорноморському басейні. Силовий захист по лінії різних російських відомств у зоні окупованої росіянами Керченської протоки демонструється у ЗМІ. Тобто російські силові відомства доповнюють одне одного в захисті критичної енергетичної та транспортної інфраструктури, що цілком зрозуміло. Очевидно, це пов'язано з можливістю вихопити додаткове бюджетне фінансування, але не тільки. Практично — це легальний, як вважають у Москві, спосіб силової експансії в регіоні під приводом необхідності захисту критичної інфраструктури «на далеких підступах».

А тепер слід зробити проєкцію на Балтійське море, де вже є один Nord Stream і будується другий. Росія на Балтиці діятиме за тим самим шаблоном, що й зараз у Чорному морі, прикриваючись необхідністю захисту стратегічно важливих для Росії й Німеччини чотирьох газопроводів. Путінські газові та грошові потоки вже нейтралізували Німеччину як країну-члена НАТО. Що буде потім, коли Nord Stream 2 добудують, неважко уявити.

Поступово Росія посилює Балтійський флот у рамках відповідної програми переозброєння до 2020 року. Російські ЗМІ недавно з пафосом відзначали, що Балтійський флот продовжує отримувати до свого складу нові бойові кораблі та судна забезпечення. Мовляв, якщо за період з 2000-го по 2010 рік на флот надійшло лише 20 нових одиниць, то за період з 2010-го по 2019 рік — 56 одиниць, із них 17 — бойових. На 1 травня 2019 року Балтфлот налічує сього 76 бойових кораблів, катерів та підводних човнів, а також 164 допоміжних судна. Російські військово-пропагандистські медіа-ресурси відзначають відсутність на Балтиці союзників і перевагу НАТО — загалом 93 бойових одиниці флотів країн-членів НАТО в Балтійському морі. А також наявність серйозних сил у недружніх до Росії «нейтралів» — Швеції та Фінляндії, яких усе активніше, за уявленнями Кремля, втягують у НАТО: загалом 73 бойові одиниці. Таким чином, Росія, за такою логікою, більш ніж двократно поступається в Балтійському морі «об'єднаним» військово-морським силам решти. Дальшу логіку росіян неважко прорахувати. Росія потребує посилення військово-морської присутності, з огляду на наявність стратегічно важливої для РФ та Німеччини газотранспортної інфраструктури у вигляді чотирьох ниток обох «Північних потоків». Звісно, Росія не зможе застосувати шаблон витіснення НАТО, як це вона робить у Чорному морі, адже південь Балтики — це узбережжя країн-членів НАТО. Логічно робиться висновок про необхідність асиметричного нарощування сил і засобів флоту — за рахунок «різного роду бойових роботів: катерів, підводних човнів, самохідних мін і тому подібного».

Деякі висновки

Очевидно, що США у майбутній приватизаційній оборудці з портом Александруполіс знайшли більш-менш адекватний варіант відповіді Росії на її дії у Венесуелі, яку Москва намагається перетворити на свій плацдарм в американському «м'якому підчерев'ї», за аналогією до Куби часів холодної війни.

США своєю постійною присутністю у Східному Середземномор'ї створять парасольку безпеки для багатосторонньої співпраці в реалізації проєктів видобутку та експорту в Європу природного газу, що були ініційовані Ізраїлем у співпраці з Кіпром для видобутку на родовищах «Левіафан» та «Афродіта», а у співпраці з Грецією та Італією — в будівництві газопроводу EastMed для експорту газу в ЄС, а також для поставок СПГ зі США для диверсифікації енергетичних постачань країнам Чорноморського регіону та Балкан. У США чудово розуміють, що Росія діятиме на знешкодження проєктів, які виводять на ринок Європи конкурентні російським газові потоки, і тому діють на випередження.

Американо-грецький тандем, який ще донедавна не видавався можливим, сьогодні набуває обрисів, на противагу російсько-турецькому та турецьким амбіціям у Східному Середземномор'ї. Це означає, що будь-які дії Росії із блокування дружніх США країн Чорного моря — Грузії, України, Румунії — можуть обернутися блокуванням російського військового і торговельного трафіку з Чорного моря в Середземне і навпаки. Егейське море, контрольоване греками, — зручна акваторія для роботи американського 6-го флоту крилатими ракетами по цілях у Чорному морі, не заходячи в нього. Туркам теж буде важко «розгулятися» в Егейському морі, як їм хочеться, зокрема в тому, що стосується встановлення контролю над зонами моря з перспективними покладами природного газу. 

Повзуча експансія Росії в Чорному морі та посилення на Балтиці не повинні лишатися без належної реакції з боку НАТО. Не треба мати ілюзій щодо подальших намірів і дій Кремля з витіснення НАТО там, де Росія вважає за можливе. Тому, поки є час, Росію слід зупиняти і на Балтиці, і в Чорному морі. Зупинивши «Північний потік-2» та другу нитку «Турецького потоку» через санкції проти компаній-підрядників, США вдасться припинити негативний сценарій перетворення Балтики і Чорного моря на зони домінування Росії. Якщо на це вистачить політичної волі у Вашингтоні впродовж цього місяця і буде подолано волюнтаризм та підлабузництво Трампа у його заграванні з Путіним.

Україні важливо розуміти різницю між персональним курсом Трампа на химерний альянс із Путіним «для вирішення глобальних питань» — і геополітичними інтересами США, які не можуть бути змінені враз одноособово. Тому американські дипломати і військові роблять необхідні кроки, захищаючи національні інтереси США на далеких підступах, зокрема і в Східному Середземномор'ї та Чорному морі, блокуючи імперські амбіції Росії та Туреччини. А у формату Тримор'я може з'явитися й четвертий компонент — Егейський у вигляді американо-грецького тандему. Практично, цей формат Міжмор'я, у безпековому плані, складатиметься з низки тандемів США з Польщею, Румунією та Грецією, які є членами НАТО, а також з Україною, якщо нинішнє керівництво держави не змарнує черговий геополітичний шанс. Енергетично ці партнерства будуть скріплені американським СПГ, що унеможливить або принаймні мінімізує корупцієгенні впливи через поставки енергоносіїв із Росії.