Геополітичні амбіції Будапешту потребують неабияких ресурсів

Угорську економіку часів прем'єрства Віктора Орбана в Європі стали називати орбаномікою, а запроваджену ним модель політичного управління країною — «віктатурою», тобто диктатурою Віктора. 

Останні п'ять років Угорщина еволюціонувала в країну «на шпагаті» між Брюсселем та Москвою, з економікою, що дрейфує у бік путінської клептократії, з авторитарною і псевдодемократичною внутрішньою політикою, а також зовнішньою, що не просто дедалі більш прихильна до Кремля, а йде у фарватері його стратегії зламу ЄС і НАТО зсередини та відновлення домінування у Східній Європі. 

Геополітичні амбіції тріанонського реваншизму Будапешту потребують неабияких ресурсів. Російські реваншизм орбан і експансія живляться за рахунок сировинних ресурсів, а Угорщина їх не має. Ноу-хау Путіна—Орбана полягає в тому, що Росія готова надати «дешеві» енергоресурси для спорідненого режиму в обмін на певний набір «сервісних послуг» у Європі, яких потребує Москва в рамках своєї антиєвропейської й антиукраїнської політики. Еволюція Орбана у бік сервісної моделі розпочалася раніше — 2009 року.

Ескорт-сервіс геополітичного рівня

Розробником угорської політики стосовно Росії, України та пострадянського простору став Ерно Кешкень — нинішній (поки що) посол в Україні, в минулому — посол Угорщини в РФ, а перед цим — генеральний консул у Санкт-Петербурзі в період «буремних 90-х». Саме Кешкень не тільки супроводжував лідера угорської опозиції Орбана в його поїздці на з'їзд «Єдиної Росії» 2009 року, а й організував його зустріч із В.Путіним. 

Визначальне значення цієї зустрічі неодноразово відзначали як угорські, так і закордонні експерти, оскільки після неї Орбан перетворився з опонента Путіна на його прихильника. 

Сам Е.Кешкень так висловився згодом про цю зустріч: «Російські керівники бачили, що в Угорщині відбудеться зміна уряду, і з суто прагматичних міркувань прийняли Віктора Орбана як лідера опозиційної партії. Під час зустрічі, на якій мені вдалося побувати, були сформульовані ті принципи, яких уряд дотримувався впродовж першого року свого правління. І я вважаю, що ці принципи проходять червоною ниткою через російсько-угорські відносини». По партійній лінії FIDESZ він теж був спеціальним уповноваженим зі зв'язків із Росією.

«Цих принципів» не деталізують ні посол Кешкень, ні міністр закордонних справ Сійярто, ні прем'єр Орбан. Всі лише говорять про так званий прагматизм. Однак відомо, що путінський режим у Росії базується на трьох «К» — клановість, клептократія, корупція. Зовні масованою пропагандою все подається як модель суверенної демократії, що захищає інтереси громадян усередині країни та одноплемінників — за кордоном. Усе це взяв «на прокат» режим Орбана й успішно впроваджує в сучасній Угорщині та за її межами, де живуть угорці.

Путінський режим доволі вміло сприяє трансформації низки європейських політиків у клони собі подібних, і не тільки в країнах колишнього соцтабору, використовуючи принцип «роби як я». Щоб зрозуміти, як це відбувається в угорському випадку, досить уважно поглянути на проекти, декларовані сторонами як проекти обопільного інтересу та стратегічного характеру. Такого роду проекти є індикатором наявності невидимих широкому загалу зв'язків між режимами. Наслідок — здійснення угорським прем'єром ескорт-сервісу геополітичного масштабу для Кремля в Європі в обмін на «енергетичний допінг» для Угорщини. 

Цей допінг є живильним джерелом для орбанократії, ураженої «синдромом Тріанона», аналогічно, як путінський режим переймається «найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття» — розпадом СРСР. Це джерело дозволяє Орбану не тільки зберігати свої позиції в угорському суспільстві, а й проводити дедалі агресивнішу політику щодо своїх сусідів, яка відповідає російській стратегії хаотизації європейського простору та відкриттю західного фронту проти України. 

Показово, як «енергетичний допінг» був використаний режимом Орбана для перемоги у доленосних для нього виборах 2014 р. за новою конституцією, трансформованою ним під себе у 2012-му. 

Заздалегідь, з 1 січня 2013-го, тарифи на газ та електроенергію для домогосподарств урядовим рішенням було знижено на 10%, а з 1 листопада — ще на 11,1%, включно з тарифами на централізоване теплопостачання. Перед самими виборами, з 1 квітня 2014-го, уряд знизив тариф на газ для населення ще на 6,5%. Після тріумфальних квітневих виборів електорат не був кинутий напризволяще, — з 1 серпня йому знизили тариф на централізоване теплопостачання на 3,3%, а з 1 вересня — на 5,7% знизили тариф на електроенергію. 

До наступних, 2018 р., виборів в Угорщині Путін підкинув Орбану через «Газпром» улітку 2016-го додаткову порцію «допінгу» — знижку в ціні на експортований газ на період до 2020 р. — і пообіцяв, що друга нитка «Турецького потоку» може пройти маршрутом Болгарія—Сербія— Угорщина. Але найбільшою порцією «допінгу» має і вже стає ядерно-енергетична. 

Ядерна складова орбаноміки

Угорщина відома в Україні не тільки як країна гуляшу та чардашу, а й як плацдарм, на якому на початку 2000-х зароджувалися непрозорі й корупцієгенні схеми газового бізнесу типу Eural Trans Gaz. У Словаччині угорці, використовуючи місцевих одноплемінників, тривалий час контролювали державну нафтотранспортну компанію «Транспетрол», діючи в інтересах росіян. Залежна від російських поставок угорська нафтогазова компанія практично монополізувала нафтопереробку в сусідніх Словаччині та Хорватії. 

Поставки нафти і природного газу з РФ до Угорщини — традиційні. За даними Міжнародного енергетичного агентства, 95% імпортованого газу та 78% імпортованої нафти забезпечуються постачаннями з Росії. 100% ядерного палива отримується виключно з РФ, хоча в ЄС із 2015 р. передбачена обов'язкова диверсифікація джерел постачання палива на АЕС.

З 2014-го року проект побудови двох нових енергоблоків АЕС «Пакш», що потужністю перевершуватимуть чотири наявних, став мега-проектом російсько-угорського співробітництва. Протягом останніх років він перебуває в полі уваги угорських та європейських експертів. 

Перша характерна особливість — у 2014 р. уряд Орбана, без проведення відповідного тендеру, обрав «Росатом» виконавцем проекту розширення потужностей АЕС. Росіяни негайно пообіцяли надати кредит на суму 10 млрд євро з терміном погашення 21 рік, що покриває 80% кошторисної вартості проекту. 

Примітно, що кредит частково покриватиметься за рахунок коштів ЄС, що не могло не викликати негативної реакції в Брюсселі, як і безальтернативне обрання російської компанії для реалізації проекту. Друга особливість — створення спеціальної посади високого рівня — міністр без портфеля з питань реалізації «Пакш-2». Цей проект стає символом довершеної корупції угорської владної верхівки. Противники режиму В.Орбана заявляють, що цей російсько-угорський проект є мега-схемою для збагачення угорського прем'єра та його клану. Третя особливість — низка статей російсько-угорської ядерної оборудки засекречені на 30 років!

Згідно з угодою щодо «Пакш-2», 40% робіт виконують місцеві компанії. Це означає, що 5 млрд євро з 12,5 млрд євро загального кошторису дістануться угорським підрядникам. Уряд Орбана пишається високим відсотком залучення угорського бізнесу до атомного проекту. Зрозуміло, що реально йдеться про сумнівні схеми через підставні фірми, адже в Угорщині, на відміну від, наприклад, Чехії чи України, великих компаній, котрі спеціалізувались би в атомному машинобудуванні або сервісі, просто немає.

Як організовуються сумнівні схеми, видно на прикладі компанії Energetikai Divizio, що була заснована двома іншими — Mészáros és Mészáros Kft та West Hungaria Bau. Компанія Mészáros és Mészáros Kft підконтрольна В. Орбану через підставну особу. Нею є Лорінц Мейсарош — колишній мер села Фелчут, звідки родом і сам Орбан. Нині Мейсарош офіційно входить до десятка найбагатших людей Угорщини, а неофіційно він уже є найбагатшим угорцем. Інший учасник бізнес-тандему — компанія West Hungaria Bau — зареєстрована на зятя Орбана Іштвана Тіборца. 5 жовтня 2018 р. стало відомо: Energetikai Divizio перемогла в тендері на спорудження резервного пункту управління «Пакш-2». Відчувається, що взірцем для Орбана слугують приклади ротенбергів, ковальчуків, шаламових із путінського кола. 

Показово, що зазначені компанії не мають жодного досвіду в будівництві спеціальних технічних споруд. Якість раніше виконаних ними будівельних робіт загального характеру викликає нарікання. Зокрема, комплекс історичних будівель у Будайській фортеці вже потребує нового ремонту, хоча тільки два роки тому West Hungaria Bau виконала дорогу реновацію. 

Переможець тендеру Energetikai Divizio досі відома лише тим, що займалася зовнішнім утепленням студентських гуртожитків та панельних будинків, які перебувають на балансі місцевого самоврядування. Нічого іншого компанія не робила. Впадає в око й те, що умовою участі в тендерах на підрядні роботи при спорудженні «Пакш-2» є наявність у фірми досвіду роботи в енергетичній сфері. Запитання, як вона зможе виконати технічно на порядки складніше завдання, — риторичне.

В експертних колах Угорщини висловлюють побоювання, що залучення таких підрядників матиме наслідком низьку якість робіт на резервному пункті управління АЕС, куди передбачається передавати управління енергоблоками на випадок нештатних ситуацій і надзвичайних подій. Висловлюються побоювання, що, зважаючи на географічне розташування Угорщини і АЕС, у разі виникнення нештатної ситуації це може мати катастрофічні наслідки для всієї Європи. А на «Пакші» вже була надзвичайна ситуація у 2003 р., яка, за міжнародною 7-бальною шкалою ядерних інцидентів INES, отримала 3-й рівень — серйозний випадок.

Інша характерна особливість — «спільна діяльність» угорських та російських компаній. Як уже зазначалося, за угодою з «Росатомом», 40% робіт мають виконувати угорські фірми. Тобто заявки на участь у тендерах подають саме угорські компанії. Однак одразу після перемоги в ці компанії заходить російський капітал, і вони стають спільними, угорсько-російськими. 

Ось один із дуже характерних прикладів. На початку жовтня 2018 р. оголошено переможця конкурсу на постачання службових автомобілів для керівних працівників «Пакш» та «Росатому» в угорському проекті. Перемогла компанія Mercarius Flottakezelő Kft. Фірма була єдиною, яку допустили до участі в тендері. Її пов'язують із оточенням В. Орбана, зокрема з Ласло Сючем, власником угорського банку ОТР (раніше працював у МЕТ — спільній російсько-угорській компанії у сфері продажу газу), Дьордєм Надєм, особистим другом Орбана, та Іштваном Гаранчі. 

Одразу після укладення Mercarius контракту з «Пакш-2» власник Mercarius — SCF Partners Hungary — укладає угоду з російським «Сбербанком» на суму 470 млн форинтів (приблизно 1,7 млн дол.) із заставою активів компанії Mercarius на суму 1,5 млрд форинтів (приблизно 5,5 млн дол.). У договорі прописано, що до часу погашення кредиту «Сбербанк» отримує контроль над обома компаніями — Mercarius та SCF Partners Hungary. Якщо кредит погашено не буде, «Сбербанк» отримає обидві компанії у власність.

Загалом, від початку 2017 р. в Угорщині проведено 90 тендерів щодо будівництва «Пакш-2». 50 із них уже завершені підписанням відповідних контрактів. Наразі тривають два тендери по 145 млн дол., до участі в яких допущена лише одна компанія — Duna Aszfalt, її власником є Ласло Сій — бізнес-партнер Л.Мейсароша, а отже і В.Орбана. Практично, всі компанії-переможці перебувають у власності тих чи інших підставних осіб, які так чи інакше пов'язані з В.Орбаном, його родичами або найближчим оточенням. Ну чим не аналог путінського кооперативу «Озеро»? 

Угорські ЗМІ зазначають, що в бізнес-імперії Л.Мейсароша щотижня з'являються дві нові компанії. Виняток у проекті «Пакш-2», де останнє слово за російським виконавцем, був спеціально зроблений для найбільшого тендеру на постачання турбін вартістю 
890 млн дол. Цей тендер свідомо віддано угорській «доньці» консорціуму General Electric Hungary Kft. 

Таким чином, наведені приклади підтверджують припущення, що рушійним мотивом реалізації в Угорщині проекту «Пакш-2» є отримання прибутків кланом Орбана через сумнівні схеми із застосуванням адміністративного ресурсу. Те, що робиться з підрядами на розвиток туристичної та рекреаційної інфраструктури навколо озера Балатон, тепер повторюється і в атомному проекті, щоправда з російською наживкою у вигляді багатомільярдного кредиту, який доведеться повертати. Або — відпрацьовувати «сервісними послугами» для Кремля задля списання частини кредиту, на ймовірність чого вказує наявність засекречених статей оборудки Путіна—Орбана.

Амбіції угорського прем'єра

Базовою технологією залучення віктатурою суспільної підтримки стала гра з тарифами на енергетичні ресурси та комунальні послуги. Напередодні виборів це завжди спрацьовує, як уже було показано вище. Угорщина має доволі високі тарифи на електроенергію та газ для населення. Зараз ставка робиться на те, щоб отримати нові додаткові потужності генерування, які, за задумом Орбана, мають зробити Угорщину не тільки енергетично самодостатньою, а й експортером електроенергії. Дешева атомна генерація для угорців від росіян, та ще й доходи від експорту її надлишків, мають створити передумову для повторення електоральних успіхів Орбана та FIDESZ у майбутньому. 

Однак Росія не має наміру бути просто меценатом орбаноміки й віктатури. Москва вимагає зустрічних сервісних послуг в обмін на дешеві енергоресурси. Москва потребує від Будапешту не тільки похвальних слів про Путіна, демонізації Сороса і Брюсселя. Кремль вимагає від Орбана активнішої позиції у питанні скасування санкцій ЄС проти РФ, протидії європейській і євроатлантичній інтеграції України. Тому режим Орбана так активізував блокування контактів Україна — НАТО під приводом українського освітнього закону. Насправді річ зовсім не в законі. Він лише привід, зачіпка для виконання замовлень Кремля та власних, більш далекосяжних планів.

Росія робить ставку на політику, яку можна назвати георезонансною декомпозицією нинішнього європейського порядку. Ефект георезонансу викликається копіюванням іншими гравцями геополітичної поведінки Росії. Кремль пішов на тотальне нехтування нормами міжнародного права, пішов війною й порушив територіальну цілісність сусідніх країн — Грузії та України. Розрахунок робиться на згаданий вище принцип «роби як я», тобто поведінка Росії має породити ланцюгову реакцію схожих кроків із боку інших гравців, особливо тих, котрі вважають себе ущемленими.

Березневі 2014 року «листи Жириновського» до керівництва Польщі, Угорщини та Румунії — того підтвердження. Багато хто сприйняв ці листи як чергову клоунаду епатажного російського політика. Зокрема в листі йшлося і про українське Закарпаття як область, котра «етнічно й історично належить Угорщині», та проведення референдуму про можливість повернення області до її складу.

Під впливом російських версій подій в Україні («державний переворот», «громадянська війна») Будапешт очікує колапсу української державності, втрати керованості регіонами з Києва та загального хаосу. Таке становище може стати виправданням для акцій «із захисту» угорської меншини, а практично — анексії Закарпаття, що подаватиметься як відновлення історичної справедливості та часткове подолання наслідків Тріанону. 

Із наближенням 100-річчя Тріанонського договору 4 червня 1920 р., що вважається катастрофою для Угорщини, внаслідок якої вона втратила 2/3 територій та 1/3 населення, підігріватиметься реваншистська риторика Будапешта стосовно сусідів — насамперед України. Та на Закарпаття в Будапешті дивляться не тільки як на регіон із районами компактного проживання угорців. 

Контроль над Закарпаттям означає контроль над газовим і нафтовим транзитом через Україну до ЄС, постачанням газу до України з ЄС, значною часткою зовнішньої торгівлі України з ЄС, залізничним та автомобільним потоками вантажів через Україну до ЄС, можливість диктувати свої умови Україні, Словаччині, Румунії та навіть торгуватися з Росією, енергоресурси якої можуть потрапляти до Центральної Європи тільки українським шляхом через Закарпаття. Це пояснює приховані мотиви режиму Орбана у його хватці в Закарпатті. Не випадково Орбан під час зустрічі з Путіним у лютому 2017-го завів мову про ненадійність транзиту газу через Україну.

Свого часу адмірал Хорті, намагаючись вирішити проблему Тріанона, пішов на зближення з гітлерівською Німеччиною, що обернулося втягуванням Угорщини у Другу світову війну та новою катастрофою для країни після її поразки. Схоже, Орбан не бере до уваги уроки історії, що, в принципі, характерно для зарозумілих та самовпевнених автократів. 

Сформувавши доволі довершений кланово-клептократичний режим у центрі Європи, він має далекосяжні наміри спільно з російською клептократією перекроїти геополітичну мапу континенту. В обмін на відкриття «західного фронту» проти України та згоду Москви на анексію українського Закарпаття, він отримує «ядерний допінг», із допомогою якого віктатура має намір продовжити своє політичне довголіття на осяжну перспективу. Але пастку для Будапешту в Кремлі вже приготували.

Проект «Пакш-2» буде затягуватися в часі, а кожен рік прострочення означає в арифметичній прогресії подорожчання проекту й, відповідно, зростання вартості електроенергії для угорців. (Фінляндія вже відчула на собі аналогічну російську технологію зволікань на схожому проекті «Росатому» й нещодавно перебрала управління ним на себе). З'являться і додаткові вимоги Росії щодо «ескорт-сервісу». Кредитний зашморг Кремля — вже на шиї Орбана. Але жага влади, грошей, реваншу й територій бере гору над інстинктами самозбереження на берегах Дунаю.