Європа в енергетичній пастці Росії: як подолати залежність?

Питання обмеження експорту енергоносіїв із Російської Федерації вже кілька тижнів активно дискутується в ЄС, і одностайності в тому, яке ж рішення прийняти, поки що немає. Американський економіст, лауреат Нобелівської премії 2008 року Пол Кругман чітко констатував, що загарбницька війна Владіміра Путіна ведеться на гроші, які Росія отримує, продаючи Європі викопне паливо. «І хоч Україна неймовірно відбила спробу Росії захопити Київ, Путін не буде остаточно зупинений, доки Європа не покладе край енергетичній залежності», – зазначив він.

Як відомо, Німеччина, Нідерланди, Франція та Італія – одні з ключових покупців російської нафти, природного газу та вугілля. За даними Forbes, торік енергоносії дали Росії 135,5 млрд дол. доходу завдяки поставкам до Євросоюзу. Росія постачає в ЄС 51,8% своєї сирої нафти і нафтопродуктів, близько 70% газу та п’яту частину вугілля.

Наведена нижче таблиця дає ретроспективне уявлення про структуру доходів РФ від енергоекспорту. Нафта і продукти переробки – на першому місці за значущістю, природний газ – на другому, але дає утроє-вчетверо менше, вугілля – на третьому, однак на порядок менш значуще, ніж нафта.

«Сукупно ЄС споживає утричі більше енергоносіїв із РФ, ніж найбільша країна-покупець Китай, що переважає Європу лише за поставками вугілля. Серед десятки найбільших споживачів – п’ять країн Євросоюзу: Нідерланди, Німеччина, Італія, Польща та Франція. 2021-го Німеччина заплатила росіянам 23,1 млрд дол. – це 8,8% річної «енергетичної» виручки РФ. З них 11 млрд дол. – за газ», – пише Forbes.

Якби європейські політики заборонили купувати російські нафту, газ і вугілля, то РФ втратила б 135 млрд дол., що становить понад 1/4 експортного виторгу, за підсумком 2021 року. За оцінками експертів, – 10% ВВП. Це і є бажане скорочення витрат на зброю для війни проти України.

Оскільки опалювальний сезон закінчився, зараз найбільш вдалий момент для впровадження санкцій проти російського газу: є час, аби забезпечити енергетичну безпеку на наступний осінньо-зимовий період. Трансатлантичне енергетичне партнерство між США та ЄС – ключове і вже спрацювало цієї зими, допомігши Європі пом’якшити наслідки спецоперації Росії з цінової ескалації на газовому ринку ЄС у 2021 році.

Не менш важливі національні підходи країн-членів ЄС. Про відмову від російського газу оголосили країни Балтії. Литва, Латвія та Естонія з 1 квітня припинили імпорт російського газу. Уряд Естонії прийняв принципове рішення – створити в морському порту Палдіскі потужності для прийому скрапленого природного газу (СПГ). Президент Литви Ґітанас Науседа закликав решту країн-членів ЄС долучитися до відмови від газу з Росії: «Якщо ми можемо це зробити, решта Європи також зможе це зробити!».

Фінляндія теж заявила про готовність швидко відмовитися від російських природного газу та нафти. Зазначивши, однак, що іншим країнам Європи таке рішення ухвалювати складніше. Італія, яка отримує приблизно 40% імпорту газу з Росії, теж намагається диверсифікувати структуру енергопостачання на тлі ескалації війни Росії проти України. Для цього планується збільшити поставки газу з Алжиру через трубопровід Transmed.

Чому важливе повне ембарго на енергоносії?

Утім, після останніх санкційних рішень про впровадження ембарго лише на постачання вугілля схоже, що Європа не впевнена у своїй можливості відмовитися від російських нафти і газу. Очільники міністерств закордонних справ ЄС черговий раз не ухвалили спільного рішення щодо запровадження ембарго на російські газ і нафту. Обговорення шостого пакета санкцій, до якого входить це питання, планується провести після 17 квітня.

Найрішучіший підхід із-поміж країн ЄС демонструє Польща, яка чітко оголосила про відмову впродовж поточного року від імпорту всіх видів викопного палива з РФ. Польський уряд і корпоративний сектор збільшують імпорт нафти з Саудівської Аравії, зменшуючи закупівлі російської. Польща активно виступає за повне ембарго на російські енергоносії. Польські аналітики чітко вказують, що припинення імпорту з Росії врешті-решт створить економічну стабільність для ЄС.

Україна, зі свого боку, підкреслює, що повне ембарго на всі російські енергоносії – найбільш бажаний і правильний варіант дій у цій ситуації. Саме енергетичні санкції та унеможливлення доходів від продажу нафти і газу найдійовішим чином впливають на російську економіку.

Тимчасом часткове або нетривале ембарго – хибна й небезпечна стратегія. Воно може призвести до подальшого зростання цін, зокрема на газ, що, вочевидь, повністю компенсує «Газпрому» втрату обсягів експорту, як це вже було впродовж другого півріччя 2021 року. Рішення про часткове ембарго без обмеження спотових цін (price cap) даватиме зворотний ефект.

Крім того, важливе обмеження транспортування блакитного палива газогоном «Північний потік-1». Будівництво ПП-1 свого часу було обумовлене політичною, а не економічною доцільністю. І цей маршрут досі є важелем тиску РФ на європейські країни, до того ж це фактично безкоштовний маршрут транспортування газу для Росії, який вона завжди використовувала для політичного впливу.

У 2020 році Німеччина вже зробила помилку, коли Федеральне агентство з мереж ухвалило рішення вивести газопровід «Північний потік-1» з-під дії норм Газової директиви Європейського Союзу терміном на 20 років. На початку березня 2022-го РФ вдалася до чергового шантажу, коли погрожувала припинити постачання газу до Європи через ПП-1.

Тиск і шантаж, мета якого – перекреслити закони ЄС і вільний ринок, підпорядкувати власній монополії всі джерела постачання газу, максимально прив`язати питання газу до можливості ставити політичні вимоги, – ось засоби впливу на європейців Російської федерації, яка зараз продовжує фізичне катування українців. І в питанні енергетичних санкцій має бути сильна та комплексна реакція ЄС.

Український вимір

Сьогодні лунають звинувачення на адресу України через продовження транзиту російського газу.

На моє переконання, Україна повинна зробити все, аби, за підтримки європейських партнерів, залишатися транзитною державою в перехідний період відмови від російського газу. Як уже зазначалося, на першому етапі слід припинити роботу ПП-1 і «Турецького потоку». Адже, коли не було цих трубопроводів, російський газ безперебійно надходив до споживачів ЄС та Туреччини впродовж десятиліть через ГТС України. Тому остання молекула російського газу, яка йде до ЄС, має проходити саме через українську трубу. Для нас це насамперед гарантія того, що Росія не завдасть умисної шкоди нашій газовій інфраструктурі, бо вона нам потрібна для внутрішнього транспортування газу для українців.

Тимчасом відмова від транзиту зараз спричинить паніку на спотовому ринку і, на жаль, у перспективі найближчих трьох місяців лише збільшить доходи агресора. Крім того, Росія матиме можливість переспрямувати потік газу через газопровід «Ямал – Європа», який наразі функціонує з мінімальним завантаженням, Турецький потік, імовірно, теж може бути довантажений. При цьому «Газпром» зможе легально не сплачувати Україні платежі за п’ятирічною угодою з «Нафтогазом» 2019 року і навіть спробувати виставити штрафні санкції. Не слід забувати, що для нашої ГТС одностороннє припинення транзиту стане технологічним і стратегічним викликом через необхідність перелаштувати систему в реверсний режим в умовах бойових дій. До того ж за таких обставин РФ може цілеспрямовано завдати ударів по ключових об’єктах ГТС для руйнування системи газопостачання, що призведе до соціально-економічної і гуманітарної катастрофи в Україні.

А нескоординоване з партнерами припинення транзиту різко знизить імовірність впровадження ефективних санкцій проти російського газу з їхнього боку. Крім того, це може спонукати Німеччину скасувати рішення про припинення ПП-2. Кроків самої України, на жаль, недостатньо для заподіяння відчутних збитків РФ. Ми маємо й повинні узгоджувати свої зусилля з ЄС та США.