Російсько-німецький газовий спрут проти США

Проти інвесторів та підрядників російського проекту «Північний потік-2» замаячили нові американські санкції. Про це заявив держсекретар США Майк Помпео. Мова йде про осіб, які інвестують від $1 млн (або від $5 млн за один рік), надають технології або послуги, що допомагають Росії будувати газопроводи для експорту. Таким інвесторам загрожує конфіскація майна, візові обмеження і відмова в наданні широкого спектру банківських та фінансових послуг.

В такій ситуації я би не виключав, що деякі європейські компанії-партнери «Газпрому» ще до введення нових американських санкцій можуть заявити про згортання співпраці з «Газпромом». Цим компаніям є що втрачати на американському ринку, особливо британо-нідерландській Shell. Якщо вони потраплять в санкційний список, то, навіть не працюючи на американському ринку, у них будуть проблеми з фінансовими транзакціями в рамках своєї зарубіжної бізнесової діяльності, бо американські банки-кореспонденти не будуть обслуговувати їхні рахунки. А це призведе до паралічу фінансової діяльності цих компаній.

Вигода від «Північного потоку-2» за обставин низьких цін на газ, які, очевидно, встановились надовго, та політики ЄС по декарбонізації, сумнівна. Про це говорили і раніше скептики проекту в Європі. А от втрати від можливих американських санкцій дуже конкретні і відчутні. Не випадково ж швейцарська компанія-підрядник Allseas Group, як тільки американські санкції були введені, відразу ж вивела свій технічний флот з Балтійського моря. А їм, як основному підряднику, було б дуже цікаво відхопити добрий шмат в кілька мільярдів євро. Але вони розуміли, що отримавши за півтора роки кілька мільярдів євро, на американському ринку вони втратять десятки мільярдів і перспективу ведення бізнесу взагалі.

Наразі ніяких робіт по укладанню труб «Північному потоку-2» не робиться, окрім маневрування допоміжних суден в зоні будівництва з боку німецького острова Рюген, де розташована основна логістична база проекту в бік данського острова Борнхольм. Та й не може зараз нічого робитися по одній простій причині – до 3 серпня триває термін прийому апеляції на дозвільне рішення Данського енергетичного агентства. Але навіть коли цей термін пройде, в серпні не буде можливості приступити до виконання робіт, бо липень і серпень – це період нересту тріски в цій зоні Балтійського моря. Отже мова може йти хіба що про відновлення робіт з добудови за допомогою барж «Фортуна» та «Дефендер» десь у вересні. Але це будівництво не буде таким швидким, оскільки зрозуміло, що судна типу «Solitaire» чи «Pioneering Spirit» швейцарської «Allseas Group», які спеціально створені для морського трубоукладення, і пристосовані баржі – це непорівнювані речі. Тип плаваючого об’єкта говорить сам за себе – баржа з 12 якорями є баржа з 12 якорями, а не судно-трубоукладник з динамічним позиціонуванням. Якщо «Pioneering Spirit» демонстрував швидкість укладання труби понад 5 км на добу, то розрахункова середня швидкість укладання, за даними російських джерел, для баржі «Фортуна» – 900 метрів на добу, для «Дефендера» – 800 метрів. Це буде демонстрація «передових» російських технологій «Межрегионтрубопроводстроя» в дії! Хоча, швидше, китайських, бо баржі побудовані у різний час в КНР.

США завжди були проти не тільки щодо «Північного потоку-2», а й взагалі проти масштабних проектів постачання російського газу до ЄС з часів Р. Рейгана. У випадку путінського потоку, спочатку вони діяли більш м’якими методами, даючи можливість німцям переосмислити підходи і зупинити цей проект. Проте американці бачать, що проект не зупиняється. Більше того, Німеччина виходить на перші ролі в якості його лобіста, зловживаючи своїм «службовим становищем» – головуванням в ЄС і тим, що голова Єврокомісії Урсула Фон Дер Ляйєн – представниця Німеччини.

Німці чомусь думають, що ідея про нові санкції проти «Північного потоку-2» виходить з коридорів Білого дому. Ні. Це йде з Конгресу. Німецькі і європейські чиновники чомусь не слухають голосу Європарламенту, який не раз висловлювався проти «Північного потоку-2». На відміну від Адміністрації США, яка бере до уваги позицію Конгресу. І як би Трампу, можливо, й не хотілося діяти рішуче проти путінського проекту, але він змушений це робити.

Проте, після заяви Майка Помпео про нові санкції проти «Північного потоку-2», голова європейської дипломатії Жозеп Боррель несподівано заявив, що «екстериторіальне застосування санкцій суперечить міжнародному праву, а європейська політика має визначатися в Європі, а не третіми країнами».

Це маніпуляція, базована на заміні причин і наслідків місцями. Замовчуються причини американських санкцій, ні слова не говориться про «Північний потік-2», а говориться про те, що, мовляв, США порушують суверенітет Європи. Американські санкції не виникли просто так на рівному місці, і спрямовані вони не проти ЄС і Німеччини, а проти певної групи компаній. З одного боку – це інвестори, які увійшли до складу консорціуму під егідою «Газпрому». А з іншого – це група компаній-підрядників, які мають виконати низку технічних робіт, щоб проект відбувся, бо просто прокласти трубу – не означає збудувати газопровід.

Тому США йдуть далі на більш жорсткі дії по принципу: якщо до вас не доходить словом, то дійде конкретними діями. Образно кажучи, США хотіли досягти результату просто добрим словом, але по ходу зрозуміли, що без «пістолета» не обійтися. Проте наслідки американських санкцій сильно перебільшені, якщо брати масштаби економіки ЄС. В сукупності група компаній-партнерів «Газпрому» не є бюджетоутворюючими для європейської економіки. Тим більше в умовах декарбонізації та «Зеленого пакту для Європи». Грубо кажучи, порядок їхнього сукупного внеску в економіку ЄС навряд чи перевищує частки відсотка «загальносоюзного» ВВП. В даному випадку ми просто бачимо ефективну роботу російсько-німецького корпоративного тандему, який зміг субординувати і, навіть, використати Єврокомісію – заява з боку Бореля. Це випадок, коли доречно сказати, що російсько-німецький хвіст крутить європейською собакою. Але ж ніякого консенсусу в ЄС щодо «Північного потіку-2» немає. Його й не було. А заява з боку глави європейської дипломатії – результат суто бюрократичних процедур. Бо позиція таких країн як Польща, Румунія чи країн Балтії щодо цього проекту є незмінною. Та й варто згадати позицію Європейського парламенту. «Північний потік-2» посилює залежність ЄС від Росії у постачанні газу, несе загрозу внутрішньому ринку ЄС та не відповідає стратегічним інтересам ЄС у сфері енергетичної політики. Тому він повинен бути зупинений», – йшлося у березневій 2019 року резолюції. Оцінка проекту Вашингтоном просто повторює оцінку європарламентарів. Берліну немає чим крити!

Тому ми зараз бачимо таку контратаку на США з боку шредеризованої частини німецького політикуму та з деяких брюссельських коридорів. Але, припускаю, вона плачевно для них закінчиться. Як, власне, і було минулого року. Поки що німці будуть кидати всіх на амбразуру, щоб показати рішучість відстояти цей проект. Але це зайвий раз підтверджує правильність американської позиції. Сформувався корупціогенний для ЄС російсько-німецький тандем на основі існуючого «Північного потоку-1» та великого нафтового бізнесу з Росією, який рекрутує в свої ряди європейських політиків і чиновників, використовуючи механізми «шредерізації».

За обставин, коли у США та й у самій Німеччині, спецслужби знаходять нові й нові докази причетності Росії до підривної діяльності у цих країнах, коли у США путінську Росію можуть визнати країною-спонсором тероризму, стає дедалі більш очевидним, що кошти на це беруться з продажу Європі російських енергоресурсів. На цьому тлі політика Берліна з проштовхування антиєвропейського проекту виглядає як потурання Москві, якими б «прагматичними аргументами» це не прикривалось. Дивно виглядає Ангела Меркель, яка, виступаючи в Бундестазі, заявила, що екстериторіальні санкції США «не відповідають розумінню права», яке є у Німеччині. А чи відповідає його німецькому розумінню норма про верховенство національного права над міжнародним, що закріплено тепер у вигляді конституційної норми в Росії? Також можна засумніватися у словах міністра закордонних справ ФРН Гайко Мааса, що «Європейська енергетична політика проводиться в Європі, а не в Вашингтоні». Бо з дипломатичної перепалки, що відбувається зараз у відносинах ЄС – США, можна дійти висновку, що кухня цієї політики розташована точно не в Брюсселі. Схоже, що страви готують в Москві, а в Берліні «шредери» додають на гарнір «брюссельської капусти» від «Газпрому». «Повари» Путіна задоволено потирають руки, спостерігаючи американо-німецькі чвари.