Як Україна проґавила «Північний потік-2» і «Турецький потік»
На жаль, на державному рівні українська сторона системно не протидіяла будівництву обхідних російських газопроводів «Північний потік-2» та «Турецький потік».
А те, що робилося, це здебільшого були зусилля «Нафтогазу», коли вони вояжували до Брюсселю, Вашингтону, Лондону, Берліну плюс робота з боку аналітиків як урядового так і неурядового сектору… Але, однак, усе це струшування повітря. Як діяла і діє Росія? Перефразовуючи відомий вислів, можна сказати: логічною аргументацією можна досягти багато чого, але логічною аргументацією підкріпленою доларом чи євро можна досягти більшого. Це той принцип, якого дотримуються «Газпром» та його сателіти, лобіюючи «Північний потік-2».
«Нафтогаз» подавав свої оцінки, аргументації і сценарії до інституцій ЄС. Але усе це позиція корпоративного суб’єкта і вона в Брюсселі сприймається зовсім не так, як ми собі думаємо, а просто як думка одного з гравців газового ринку, а держава Україна Брюсселю про це документально не засвідчує.
Чому в Європі дослухаються до аргументів російської сторони? Бо ці аргументи підкріплені відповідними фінансовими вливаннями тих чи інших лобістських структур, неурядових інституцій, які випускають (іноді до смішного доходить) «дуже наукові» звіти чи оцінки. Приведу тільки один приклад: у вересні минулого року вийшов один з таких звітів де йшлося, що побудова нових газотранспортних потужностей до Європи у вигляді «Північного потоку-2» призведе до зниження ціни на газ для європейських споживачів мінімум на 13%, а максимум – на 34%, і, мовляв, треба бути дурнем, щоби виступати проти «Північного потоку-2». Але треба бути повним дурнем, щоб повестись на цю аргументацію. Бо вже зараз «Газпрому» нічого не заважає збільшити постачання в обсязі потужностей «Північного потоку-2» на європейський ринок газу, бо є вільні потужності української ГТС, з тим, щоби знизити ціни, але чомусь цього не робить вже сьогодні, а не колись в майбутньому!
Купа різних чиновників, політиків, парламентів різних країн ЄС підключені до лобіювання «Північного потоку-2», вони отримують гонорари і говорять, що це бізнес-проект і не більше. А українці приїжджають, розповідають, що це «матрьошка» і гібридна загроза, що те, що ви вважаєте інструментом бізнесу, насправді є ще й інструментом політичного впливу, просто Росія його замаскувала під бізнес-інструмент. Але цієї аргументації ніхто не чує, бо в кишені вже похрустує інша аргументація.
Вашингтон самоусунувся від тиску на Берлін
На сайті швейцарського акціонерного товариства «Північний потік-2» наведена інформація, що згідно внутрішньо-німецьких процедур до кінця першого кварталу 2018 року федеральне відомство з питань судноплавства і картографії має надати дозвіл на виконання робіт по будівництву газопроводу у морській економічній зоні Німеччини в Балтійському морі. Хоча з юридичної точки зору бездоганно це не виглядатиме, оскільки проігнорована і урядом Німеччини, і Росією позиція Єврокомісії, яка щодо цього проекту є переважно негативною. Німеччина в цьому випадку, як член ЄС, це ігнорує. Виходить, що інтерес групи компаній, як європейських так і особливо «Газпрому» значать більше, ніж позиція Єврокомісії та Європарламенту у цілому.
Але я би не став поки що стверджувати про 90-відсоткову ймовірність будівництва «Північного потоку-2». На відміну від «Турецького потоку», який будується і практично досяг середини Чорного моря, то по «Північному потоку-2» ще і кінь на Балтиці не валявся. Те, що робиться по російському суходолу це одне, але росіяни як раз не ризикують розпочинати зі свого узбережжя будувати газопровід, поки не буде отриманий остаточний дозвіл федерального рівня від Німеччини. Думаю, росіяни не сильно побоюються і того, що Фінляндія, Швеція або Данія можуть заблокувати будівництво газопроводу. Так, данську ділянку напевно доведеться обійти. Фінляндія і Швеція наче не підтримують проект, але заперечити йому не можуть. Чому? Бо є «Північний потік-1», траса якого ними погоджена, а траса «Північного потоку-2» пролягає паралельно в тому ж коридорі. Тобто, у Фінляндії і Швеції по суті не має аргументів, чому зараз потрібно заперечувати, бо раніше вони не мали нічого проти «Північного потоку-1». Тому вони просто тягнуть час, відтягуючи надання фінального рішення, але ми розуміємо, яким воно буде.
Зараз «Північний потік-2» фінансує тільки «Газпром», бо група європейських партнерів «Газпрому» (французька Engie, австрійська OMV, британо-нідерландська Royal Dutch Shell и німецькі Uniper и Wintershall) розірвали угоду акціонерів і відмовилися фінансувати проект. Але вони не відмовилися від його підтримки, сказавши, що з огляду на нинішню ситуацію ви, Газпром, будуйте, а ми потім приєднаємось. Вони просто боялися потрапити під санкційний режим. Ну а далі постає питання залучення фінансування. Тут можуть бути різні варіанти. Це можуть бути не обов’язково гроші європейських банків. Росіяни зможуть взяти кошти в китайських і арабських банках.
Але навіть за таких обставин зберігається імовірність введення санкцій з боку США проти компаній-підрядників, без яких ні росіяни, ні німці не зможуть прокласти глибоководні трубопроводи – у них просто нема таких технологій. Американський закон, який Трамп підписав 2 серпня 2017 року, передбачає санкції щодо «Північного потоку-2». Але ми бачимо, що Адміністрація США більше захопилися персональними санкціями, а по «Північному потоку-2» активності нема. Так, звучать заяви і Тіллерсона, і його заступників про шкідливість цього проекту для Європи, але конкретних кроків ми не бачимо.
Росія цього боїться, бо раптом в низці американських авторитетних видань стали з’являтися публікації маловідомих авторів (більше того які займаються зовсім не газовими справами) на тему, що нема чого американцям втручатися в європейські газові справи. Або ще більше: те що гарно для російського газу в Європі, буде гарно і для американського газу в Європі; хай росіяни більше газу надсилають, і ми пошлемо більше газу, і всім буде добре, конкуренція і т.д. Тобто лунають такі лукаві аргументи, щоб Білий дім відвернувся від теми санкцій по «Північному потоку-2».
Вікно можливостей по запровадженню американських санкцій по «Північному потоку-2» вичерпується в березні. Якщо американські санкції не будуть введені до цього і федеральне німецьке відомство дасть дозвіл на прокладення трубопроводу, потім юридично буде існувати підстава для «Газпрому» і його європейських партнерів оскаржити американські санкції, оскільки зворотної сили американський закон як і будь-який інший не має.
Україну можуть мінімізувати по транзиту
Щодо наслідків і загроз, які «Північний потік-2» несе для України, їх треба розглядати в комплексі з двома нитками «Турецького потоку», будівництво якого йде повним ходом. В сукупності вони обнуляють нашу ГТС по транзиту. Або в кращому випадку залишають, і «Газпром» про це теж говорить (коли німці закидають «Газпрому», що має бути збережено якийсь транзит через Україну), якусь частку транзиту через Україну – десь 15 млрд кубометрів для покриття пікових зимових попитів в Європі. Що таке 10-15 млрд кубів для газотранспортної системи потужністю 142 млрд кубометрів? Це у збитковому режимі працювати.
Звісно, що в 2019-2020 роках цей сценарій не настане, якби росіяни не старалися. Бо кинути трубу через море це пів-справи. Піде ще пару років на те, щоб довести до розуму ці газотранспортні системи. Хай це не трапиться в 2020 році, як про це каже «Газпром». Бо трубу то вони можуть будувати зі швидкістю 3 км/добу через Балтику, але з урахуванням всього комплексу пусконалагоджувальних робіт, виведення на проектну потужність, то все розтягнеться до 2021-2022 років. Однак це не повинно нас розслабляти. Наприклад, наш сусіда через Чорне море, якого у нас називають стратегічним партнером – Туреччина, не будує «Турецький потік», але його будує Росія за згоди Анкари. Але президент України щось нашим турецьким партнерам з цього приводу зауважив під час засідання Стратегічної ради президентів? Судячи з того, що в ході шостого засідання Стратегічної ради високого рівня 9 жовтня 2017 року президент Туреччини Реджеп Ердоган заснув, то нічим його українська сторона не потурбувала. А це те, що вимкне у нас 31 млрд кубів потужностей ГТС. Зараз витратили гроші на реконструкцію газокомпресорної станції «Бар», яка як раз на цей напрямок подає газ і через пару років вона стане непотрібна, а ми будемо повертати кредитні гроші, які взяли у німців на реконструкцію.
Це та загроза, яка недооцінюється в Європі – хтось на неї штучно закриває очі, хтось просто не розуміє. У випадку реалізації «Турецького потоку» і «Північного потоку-2», плюс існуючі «Північний потік» і «Ямал-Європа», «Газпром» отримає 100% монополію на газотранспортні послуги по постачанню 100% газу в Європу зі східного напрямку і 100% контроль за всіма маршрутами. Бо два «Північних потоки», «Ямал-Європа», «Блакитний потік» і «Турецький потік» – все під контролем «Газпрому». Єдина непідконтрольна «Газпрому» система – українська, але її вирубають по транзиту. І тоді відповідно «Газпром» зі Сходу ЄС забезпечує свою повну монополію, а ті інтерконектори, які там є і побудовані, так чи інакше працюватимуть з російським газом, навіть якщо «Газпром» не буде їхнім власником чи оператором.
Тому просто правильні заяви з боку українського президента, прем’єра чи міністрів, які іноді звучать – струшування повітря. Європейцям потрібно не просто розповідати, але й аргументовано показувати деструктивну поведінку ЄС – ви нам одною рукою макрофінансову допомогу даєте, гранти, хай сукупно набереться під мільярд євро, а іншою рукою, своєю бездіяльністю забираєте в нас $2-3 млрд щорічного доходу від транзиту. Хто небудь так ставив питання? Ніхто, а потрібно – саме так розмовляють з партнерами і друзями. Знаєте, чому друзів називають закадичними? Бо їх періодично потрібно «брати за кадик».