Європа – це криза

Ми перебуваємо тут у зоні комфорту. Ми жартуємо між собою, що Львів за 20 років буває у Європі, коли собі хоче. Є стара теза Адама Міхніка: про Європу треба дискутувати у Мелітополі, Одесі і Харкові. Львів вже досить міцний, скажімо, навіть доволі старий і майже нецікавий. Там, на сході, є час Європи. Це факт.

Європа завше є на пограниччі – там, де є конфлікти, де температура плавлення вища. У кризові часи нові речі не виникають у центрі. Вони не можуть виникати у центрі, бо в центрі є комфорт. Нові речі виникають завжди на пограниччі. Україна зараз є цим пограниччям, але і в Україні є своє пограниччя. І якщо ми будемо дискутувати там, значною мірою це впливатиме не тільки на долю України, а й на долю Європи.

Я як історик переконаний: ніколи не існувало Старої Європи. Це наш конструкт. Це Європа, яку ми зараз бачимо. Ми її бачимо і її продовжуємо на тисячоліття. Насправді це дуже сучасний конструкт. Це конструкт, який виник у післявоєнні роки, коли Європа раптом почала жити заможним життям і, що дуже важливо, в умовах ліберальної демократії. Цього раніше ніколи-ніколи не було. Варто пригадати тут книжку Марка Мазовера «Чорний континент». Це не про Африку, це про Європу. Тому що всі головні світові конфлікти, разом із Другою світовою війною, починалися не в Азії, не в Африці, і не в Австралії, а в Європі. І якби так далі йшло, як ішло в 30-х роках 20 століття, то, можливо, майбутнє Європи було би або фашистське, або сталінське. Обидва варіанти були дуже і дуже можливі. Я не пам’ятаю, бо я тоді не жив, але в 1945-1946 роках мало хто мав сумніви, що радянські танки будуть в Парижі. Це була майже аксіома. В 1939 році майже весь світ думав, що вся Європа буде фашистською. Це теж була аксіома. Тобто Європа була чорною. І ця Європа, про яку ми говоримо зараз, – це дуже-дуже швидкий продукт. Але наша уява так влаштована, що, коли ми бачимо певний історичний продукт, то відразу продовжуємо його на тисячоліття вперед.

Про це є дуже добра книжка історика Тоні Джадта. Називається «Велика ілюзія». Ми не розуміємо, що є Європа, тому що ми бачимо перед собою красиву вітрину. І ми собі уявляємо, що ця вітрина є результатом певного безперервного культурного процесу. Він каже: «Ні, ця Європа, ця вітрина – це є конструкт післявоєнних років. І ця Європа, якщо забрати вітрину, це є криза». Це не є Європа цінностей. І ніколи не була. Це є Європа інтересів. А ми собі завше, як нормальні інтелектуали, уявляємо, що це Європа цінностей. Що нібито європейці об’єдналися тому, що вони європейці. Насправді не тому об’єдналися. І в цьому є проблема. І в цьому є велика криза.

Коли Європа об’єднувалася у європейську спільноту, вона весь час казала, що «ми об’єднуємося на базі цінностей». Вона брехала. Про цінності не йшлося. Цінності – це був лише гарний маркетинговий хід. І багато людей у це повірили, бо воно красиво виглядає. Тоні Джадт та інші пророкували, що ця Європа зазнає кризи. Тому що Європа інтересів неминуче зазнає кризи. І ця криза прийшла. І ми зараз її бачимо.

Про смерть Європи ми вже чуємо останні 200 років. Про смерть Європейського Союзу ми чуємо останні 15 років. Але вони, як в тому анекдоті Марка Твена: не помирають і не помирають. Якщо говорити про те, що Європа – дуже проблемна конструкція, вона є проблемна в особливий спосіб. Вона – кризова конструкція. Але це особливий характер кризи. Це криза, яка завжди знаходить якусь розв’язку. У позитивному значенні. Європа 1939 року прийшла до Європи 1960-х років. Криза була, але привела до чогось дуже позитивного. У чому різниця між російськими і європейськими кризами? Російські кризи завершуються страшними революціями і пролитою кров’ю. Європейські кризи знаходять якісь певні розв’язки. Криза – це інше ім’я Європи. Це перманентний стан Європи. Але криза – не тільки як загроза, але криза як нагода. Це дуже важливо. Ми повинні вітати теперішню європейську кризу, бо це насправді велика нагода. Це надто велика нагода, щоб ми мали її змарнувати. Це не негативний меседж. І це не є моя оригінальна ідея.

І що є в тій європейській кризі дуже важливо? Вперше українці мають що сказати. Це вперше ми проявилися як потенційний суб’єкт, а не об’єкт. Ми вперше маємо що сказати Європі про цінності. Ми показали Європі цінності. Революція Гідності – це не просто слова. Європа має бути Європою солідарності. А солідарність від інтересів важливіша, тому що інтереси завше є різні. Солідарність будується тільки на тому, що є вище від нас, – на метафізиці, на цінностях. Мій улюблений автор Лєшек Колаковський писав про кризу Європи. Він написав цілий пласт текстів. «А що, якщо Бога немає?» – це його ключове питання. І відповідь дуже проста: «Якщо Бога немає, то він мусить бути». Тому що ми не маємо іншого джерела, навколо якого можемо створити нову людську солідарність. Ми не знайдемо іншої причини сказати, чому ми маємо допомагати ближнім, зокрема тим, які нам невигідні. Я маю багато німецьких знайомих, які кажуть, що вони знайшли сенс життя, коли в них з’явилися сирійські біженці. Їхнє життя без цього було нудним.

Чи з точки зору Біблії, чи з точки зору Дарвіна, у нас глибоко всередині вмонтований релігійний інстинкт. Так само, як сексуальний потяг. І ми з ним нічого не зробимо. І він хоче бути більшим, ніж він є. І це добре, що він хоче бути більшим. Але Європа нам цього, на жаль, не дає зараз. Вона має кризу.

Коли я кажу Let's make Europe great again, я не кажу це в сенсі Трампа. Я кажу у зовсім іншому сенсі. Європа не має великого вибору, крім як повернутися до серйозних розмов про цінності. Тому що базово (це вам каже історик) нема інакшого значення Європи, як континент християнства. І те, що Європа не хоче цього визнавати, це її проблема. Тому що мусить бути щось таке, що називається метафізика політики, метафізика ідентичності, яка робить нас більшими від того, ким ми є. Європа зараз не може прозріти, бо, умовно кажучи, її поїдають консюмеризм і таке інше.

Чому для України це дуже важливо? Тому що ми мали революцію. Не знаю, чи ви собі уявляєте, скільки людей тоді дивилися на Україну з надією побачити, якою Європа може бути. Було навіть таке звернення, якщо пригадуєте, відомих інтелектуалів світу, які писали, що Україна – це найкраща Європа, яка зараз може бути. Я розумію, що ми про це забули. Ми змучилися. Вже 5 років пройшло. Але ми не маємо про це забувати. Тому що так вже, на жаль чи на щастя, є, що в другій половині 20 століття найцікавіші речі стаються в Східній Європі. Кризи тут закінчуються великим вибухом солідарності. Весна у Празі, Солідарність у Польщі і Майдан в Україні. Це треба концептуалізувати. Наш голос нарешті має бути чути.

***

Чи потрібна українська Європа?

Українська Європа потрібна, але вона неможлива вповні без участі Європи. Україна не має достатньо внутрішніх сил і ресурсів, щоб це зробити. Зрештою, добрий приклад: Німеччина ніколи б не стала Німеччиною, якби не було «Плану Маршалла». Зовнішні фактори дуже важливі, і ми не маємо права їх ігнорувати.

***

Україна й ініціатива «Міжмор'я»

Як на мене, ця ідея є божевільна. Кожен професор має право сказати одну дурницю. От я її кажу: це є божевільна ідея. Тактично цей проект, можливо, і є вигідним. Стратегічно – ця ідея програшна. Це ідея на створення ще однієї, альтернативної Європи – антизахідної, антибрюссельської. Наше місце є на осі Вашингтон-Брюссель-Париж-Берлін-Варшава-Київ. Центральна Європа має цю лінію Варшава-Будапешт. Ми це маємо розуміти. Україна має сильного супротивника – Росію, яка має величезні ресурси. Якщо ми хочемо вистояти, то Міжмор’я у будь-якій комбінації не має достатньо ресурсів, щоб допомогти Україні. Справжні ресурси – це велика Європа чи великий Захід.  І тому стратегічно цілі Качинського і цілі Порошенка є взаємовиключні. Це моя думка. Я інакше казати не можу.

***

Про «конфлікт цивілізацій» Гантінгтона

Коли я чую про конфлікт цивілізацій, я, як Гіммлер чи хто там казав, хочу брати автомат і стріляти в того, хто про це говорить. Ця концепція є неправильна і політично шкідлива. Якщо подивитися на Україну, то це перший приклад, що ця концепція не діє. Україна є виключно гібридною конструкцією, яка виникла на межі конфлікту кількох цивілізацій: християнської в двох відмінах, іудейської і кримсько-татарської, тобто мусульманської. Якщо б ця концепція була правдива, то Львів і Київ зараз не були б в одній державі. Прикро, коли ми, українці, маючи такий сильний аргумент проти Гантінгтона, далі повторюємо цю його схему.