Яструби західного крила

«Якого біса відбувається? Запрошення Путіну вказує не на силу, а на толерування». 

Так відреагував колишній заступник державного секретаря Деніел Фрід на пропозицію Дональда Трампа зустрітися з Владіміром Путіним у «недалекому майбутньому», озвучену не власним урядом (в інформації Білого дому за результатами телефонної бесіди 20 березня про запрошення не повідомлялося), а радником російського президента, та ще й через півтора тижня після розмови очільників держав. Схоже, в Кремлі відчувають особливе задоволення від того, що знову, розголосивши непублічні домовленості, можуть поставити Дональда Трампа в незручне становище…

І це при тому, що лише зовсім недавно трохи спала хвиля нищівної критики Дональда Трампа за розмову, під час якої, попри поради власних радників, він привітав Владіміра Путіна з перемогою у президентських перегонах і навіть не згадав у розмові про замах Кремля на вбивство хімічною зброєю колишнього співробітника ГРУ РФ Сергія Скрипаля. Сенатор-республіканець Джон МакКейн у різкій манері зауважив, що «американський президент, вітаючи диктаторів з бутафорськими виборами, не проявляє лідерства Вільного світу».

Попри традиційний аргумент, що наявність діалогу краща за його відсутність, складно собі уявити будь-яку додану вартість від заявленого саміту. Очільникові Білого дому все ще загрожує Дамоклів меч — розслідування спеціального радника Роберта Мюллера можливих зв'язків Дональда Трампа та його команди з росіянами. 

У вівторок було винесено перший вирок у рамках цього розслідування — 30 діб ув'язнення і штраф у розмірі 20 тис. дол. Алексу ван дер Цваану. Хоча він птах і не надто високого польоту, а його провина полягає лише в наданні неправдивих свідчень ФБР стосовно зв'язків із членом передвиборної команди Трампа й неназваним співробітником російських спецслужб, а не власне у причетності до втручання у вибори, — це недвозначний сигнал іншим фігурантам справи, що за найменший злочин суворе покарання неминуче настане. До цього вже було озвучено звинувачення на адресу ряду російських громадян, зокрема шеф-повара Владіміра Путіна, який керував пітерською фабрикою тролів. Не створює позитивного тла і справа з отруєнням в англійському Солсбері, токсичні сліди якої ведуть до Кремля. При цьому директор служби зовнішньої розвідки РФ Сергій Наришкін звинуватив спецслужби США й Великої Британії у «грубо сфабрикованій гротескній провокації зі Скрипалями». Тож поява за таких обставин в Овальному кабінеті колишнього співробітника КДБ спричинить шквал критики з обох політичних флангів Конгресу США, не кажучи вже про провідні мас-медіа.

Член Ради Федерації від Республіки Мордовія Сергій Кісляк, більше знаний як колишній російський посол у Вашингтоні, який торік був відкликаний за результатами розслідування спеціального радника Роберта Мюллера, скептично поставився до можливості будь-якого прогресу, оскільки «США не мають відповідного настрою».

Симптоматичним став епізод на одному з центральних російських каналів, де ймовірну зустріч Путіна і Трампа порівнювали з історичним самітом 1989 року президента США Джорджа Буша (старшого) і генсека ЦК КПРС Михайла Горбачова на Мальті напередодні розвалу СРСР. Сміх і ейфорію в студії викликало припущення, що цього разу розваляться Сполучені Штати. Натхнений неабиякими електоральними «результатами», а також упевнений, що зі згортанням американської присутності в Сирії його авантюра таки увінчається успіхом, Владімір Путін явно не готовий до компромісів.

Якщо на ідею «незамінності» Росії у боротьбі з тероризмом «клювали» два попередні президенти, то нинішня адміністрація США у своїх стратегічних документах, архітектором яких був Герберт МакМастер, ставить тероризм лише на третє місце після ворогів та супротивників Америки — Північної Кореї та Ірану, а також супротивників — Китаю і РФ. Відвертий ядерний шантаж Владіміра Путіна, озвучений під час його звернення до Федеральних зборів, не справив очікуваного враження на Вашингтон. Міністр оборони Джим Меттіс зазначив, що всі технологічні й доктринальні зміни, що відбулися в Росії, враховані в новій Ядерній стратегії США. Тож яким буде порядок денний саміту? Яких рішень можна очікувати? Тим більше за відсутності будь-якого системного діалогу рівнями нижче. Нещодавно російський посол у США Анатолій Антонов визнав, що його не приймають ані в американському уряді, ані в Конгресі США. На додачу до цього американська дипломатія неодноразово наголошувала, що будь-яка нормалізація відносин неможлива без урегулювання українського питання.

Отже, Путіну є сенс перетнути Атлантику, щоб продемонструвати «відсутність» дипломатичної ізоляції і наявність діалогу «на рівних» із найпотужнішою країною світу. А що, крім головного болю для себе, може отримати Дональд Трамп?

Дзвінок у Білокам'яну, точніше розголос навколо нього, став останньою краплею незадоволення Дональда Трампа радником з питань національної безпеки Гербертом МакМастером, що й спричинило його відставку. У своєму останньому в статусі державного службовця виступі в Атлантичній раді пан МакМастер визнав, що «Росія нахабно й неправдоподібно заперечує свою причетність. І ми не змогли примусити її заплатити за це належну ціну». Разом із тим він висловив думку, що Путін помиляється у своїй вірі, що виграє цю нову форму війни, бо «російська агресія посилює нашу рішучість і нашу впевненість».

Очікувано контрастує з висловленою МакМастером оцінка політики адміністрації з боку її очільника. У вівторок, під час спільної прес-конференції у Білому домі президентів США, Естонії, Латвії та Литви з нагоди столітнього ювілею незалежності балтійських держав, Дональд Трамп наголосив, що ніхто до нього не вживав стосовно Росії настільки жорстких заходів. Зокрема: нещодавно з країни видворено 60 співробітників російських спецслужб під дипломатичним прикриттям (див. «Дипломатичний екзорцизм»); стратегія «мир через силу» передбачає значні видатки на власну оборону (цього року — 700 млрд дол.); далі — стимулювання країн-членів НАТО платити за власну безпеку (торік зростання становило 4,8%); посилення військової присутності в Європі; постачання зброї союзникам; підтримка енергетичної безпеки Європи тощо. Разом із тим Дональд Трамп не вперше вже говорить про те, що він міг би встановити добрі відносини з Росією, оскільки ладнати з нею аж ніяк не завадить. І це при тому, що лідери балтійських держав не почули ані традиційного для попередніх президентів запевнення в рішучості Сполучених Штатів виконати свої союзницькі зобов'язання згідно зі статтею 5 Вашингтонського договору (колективна відповідь НАТО в разі збройної агресії проти одного з його членів), ані підтримки ідеї щодо розміщення на їхніх територіях напівпостійного контингенту американських збройних сил.

Вимушена відставка МакМастера стала лише одним з елементів перестановок у західному крилі (адміністрації президента), які були здійснені впродовж кількох тижнів і які можна охарактеризувати як своєрідний реванш. Річ у тому, що за перші 100 днів президентства Дональда Трампа з політичної арени з різних причин зійшла низка фігур, які або були натхненниками кампанії «Зробимо Америку великою знову», або воліли більше прислухатися до президента-висуванця від Республіканської партії, ніж до її істеблішменту. На сьогодні звільнено шістьох і пішло у відставку 16 посадовців. І ось тепер Дональд Трамп знову намагається сформувати чутливішу до його ідей і менш здатну до самостійної гри команду.

Не погоджуючись з ідеями торговельних воєн і протекціонізму, з посади директора Національної економічної ради (аналог Ради національної безпеки) пішов колишній інвестбанкір Гері Кон, якого донедавна Трамп називав «одним зі своїх геніїв». У своєму твіті від 4 квітня американський президент переконує: «…у нас немає з Китаєм торговельної війни, бо її багато років тому програли нерозумні й некомпетентні люди, які представляли інтереси США. Ми маємо щорічний торговельний дефіцит у 500 млрд дол., а також іще 300 млрд у вигляді крадіжки інтелектуальної власності. Ми не можемо допустити, щоб це тривало й далі!» Така аргументація наміру Сполучених Штатів запровадити 25% тариф на китайський імпорт, загальною вартістю 50 млрд дол. навряд чи задовольнить Пекін, який уже рішуче засудив «односторонні й протекціоністські» дії та обіцяв запровадити симетричні обмеження щодо 106 американських товарів. Окрім цього, Китай може задіяти ще ефективніший важіль впливу — американські боргові зобов'язання, бо з 1,7 трлн дол. він є найбільшим зовнішнім кредитором США і посідає друге після Федеральної резервної системи місце як позикодавець. Новий директор Національної економічної ради — колишній економічний коментатор каналу «Фокс Ньюз» Ларрі Кудлоу, якому дістався проблемний «китайський портфель», уже заявив, що тарифи можуть бути й не задіяні за умови зміни Піднебесною своїх торговельних підходів. Не маючи формальної економічної освіти, пан Кудлоу, за визначенням журналу «Економіст», є «типовим представником бізнес-крила Республіканської партії». Він вважає себе прихильником вільного ринку, що не завадило йому напередодні призначення заявити про свою підтримку ідеї Дональда Трампа запровадити захисні тарифи на сталь і алюміній.

Новий радник з питань національної безпеки Джон Болтон фактично триматиметься аналогічної лінії поведінки — намагатиметься давати об'єктивні поради президентові, але після ухвалення ним рішень беззастережно виконуватиме будь-яке з них. Схоже, що, крім більш войовничої позиції щодо ворогів США, саме ця риса —догоджати Трампу, а не намагатися гармонізувати його рішення відповідно до певної культури у сфері національної безпеки та ідеологічних орієнтирів, відрізнятиме його від попередника.

У Всесвітній оцінці загроз, оприлюдненій директором Національної розвідки США Деном Коутсом у лютому цього року, не лише йшлося про факти кібератак з боку Росії, а й прогнозувалося їх продовження на політичні, економічні та енергетичні структури. Нова безпекова команда повинна знайти адекватну відповідь на цю нетрадиційну загрозу. Можна очікувати, що Москва врешті-решт отримає симетричну відповідь, бо підходи Джона Болтона і майбутнього очільника Агенції національної безпеки та Кіберкомандування армії США генерал-лейтенанта Пола Накасоне щодо необхідності контрдій у кіберпросторі збігаються.

Активна силова гра є улюбленим інструментом Джона Болтона, який вважає, що «переговори не є політикою. Це техніка. Це те, що ви використовуєте, коли це ваша перевага, і те, чого ви не використовуєте, коли це не на вашу користь». Тож дуже гаряче може стати на Близькому Сході, оскільки, на його переконання, режим аятол «буде більш щасливим у загробному житті, ніж у цьому, а відтак він не підпорядковується класичним теоріям стримування».

Будучи постійним представником США при ООН, Джон Болтон не лише критикував організацію в цілому, а й дуже скептично ставився до багатосторонніх режимів контролю за озброєнням. Власне, він має рацію, адже Пхеньян спромігся досягнути жахаючого прогресу в створенні ядерних боєзарядів та засобів їх доставки, а сирійському режиму під патронатом Росії вдалося зберегти свою хімічну зброю, яку він безкарно використовує проти повстанців і мирного населення. Хіба що за винятком знищеної американськими «томагавками» авіабази, коли рівно рік тому Дональду Трампу урвався терпець після хімічної атаки сил президента Асада, що призвела до численних жертв серед мирного населення в місті Хан-Шейхун.

Нова директорка ЦРУ Джина Хаспел, як і має бути з кадровим офіцером розвідки, не дуже відома широкому загалу. Втім, один «скелет у шафі» — ймовірна причетність до розширених технік допиту, або, простіше, катування — навіть став причиною офіційного запиту Джона МакКейна з вимогою роз'яснити її позицію. Сенатор-республіканець жорстко виступає проти застосування тортур, бо відчув їх на собі під час шестирічного перебування у в'єтнамському полоні.

Майк Помпео перемістився з крісла директора ЦРУ на посаду Держсекретаря США. Він вважає Іран «найбільшим спонсором тероризму у світі» і пропонував завдати удару навіть тоді, коли тривали перемовини про укладання ядерної угоди. Тому він, цілком природно, підтримує риторику Трампа щодо необхідності розірвати її, навіть попри те, що, очолюючи ЦРУ, прискіпливо спостерігав за тим, щоб Тегеран бездоганно виконував свої зобов'язання, навіть за явної відсутності очевидних альтернатив цій угоді. Понад те, розірвання угоди додасть розбіжностей між Вашингтоном та його європейськими союзниками, що їм точно зараз не потрібні. Втім, оглядачі зазначають, що посилення дипломатичного тиску на Іран може дати позитивний результат, адже Майк Помпео не задоволений не лише ядерним епізодом, а й посиленням деструктивної ролі Тегерана на Близькому Сході.

Безумовно, нові члени команди Трампа, яких називають рейганівськими за поглядами, дещо змінять внутрішньоапаратну динаміку в питаннях зовнішньої політики та національної безпеки. Також вони намагатимуться скеровувати зовнішньополітичний курс у бік активнішого використання погрози силою та її застосування. Скидається на те, що відтепер більш поміркованому міністру оборони Джиму Меттісу випала місія якщо не стримувати занадто яструбині підходи, то принаймні привести їх до розумно прийнятного рівня. Після відходу Герберта МакМастера і Рекса Тіллерсона цей поважний і досвідчений в питаннях національної безпеки та зовнішньої політики державний діяч фактично залишатиметься форпостом зваженого реалістичного (республіканського) підходу.

Симпатії до України не поменшає. Джон Болтон критикував рішення про ненадання нашій державі 2008 року Плану дій щодо членства в НАТО, яке він пов'язував не з непопулярністю Джорджа Буша-молодшого, а із занадто великою залежністю європейських союзників від російських енергоносіїв і грошей. Відразу після анексії Криму у своїй статті «НАТО досі є відповіддю» він наполягав на тому, що, хоча членство в альянсі України та Грузії й несе певні небезпеки, воно є «безальтернативною політикою з таким рівнем безпеки, яке припинить подальше втручання Росії». 

При цьому відкритим залишатиметься питання, чи сприятимуть кадрові зміни активізації взаємодії з Україною? Очевидно, що внутрішньоукраїнські проблеми є негативними чинниками, але ще більшу небезпеку становить імовірність занурення Сполучених Штатів у регіональний конфлікт із глобальними наслідками, зокрема з Іраном або Північною Кореєю. У таких умовах нам бракуватиме уваги й підтримки Вашингтона, чим неодмінно спробує скористатися наш головний зовнішній ворог.

На додачу до цього залишатиметься й чинник непередбачуваності дій Дональда Трампа. Він точно вноситиме елемент хаосу і не лише у вигляді подальших кадрових перетрясок.