Юля – людина, яка вкрала все?
Сьогодні Контрольно-ревізійне управління повідомило суму зловживань з державними фінансами протягом періоду урядування Юлії Тимошенко. Сума виявилася настільки значною, що ми на «Главкомі» кілька разів перезавантажували сторінку з цією новиною , щоби впевнитись, що ревізори нічого не наплутали. Зрештою, позавчора КРУ відзначало повноліття – 18 років з дня свого створення – а в такі дні рука може здригнутися і десь зайвий нулик домалювати чи валюту обчислення не ту приписати. Ну, коротше, ви знаєте…
Сьогодні Контрольно-ревізійне управління повідомило суму зловживань з державними фінансами протягом періоду урядування Юлії Тимошенко. Сума виявилася настільки значною, що ми на «Главкомі» кілька разів перезавантажували сторінку з цією новиною, щоби впевнитись, що ревізори нічого не наплутали. Зрештою, позавчора КРУ відзначало повноліття – 18 років з дня свого створення – а в такі дні рука може здригнутися і десь зайвий нулик домалювати чи валюту обчислення не ту приписати. Ну, коротше, ви знаєте…
Але час ішов, а цифра залишалася тією самою. 93 мільярди гривень. Дев’яносто три мільярди гривень. Це, на секундочку, третя частина від розміру доходів цьогорічного держбюджету України або 17% від сумарного бюджету України за ті дев’ять кварталів 2008-10 років, поки Юлія Володимирівна була при владі.
17 відсотків – це значно більше, ніж 10 відсотків (а саме таку допустиму мету зловживань недавно озвучив лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов, а він завжди знає, що говорить). Та й без того – сума просто шалена. Якщо звернутися до методології, що її колись вигадала сама Тимошенко, то її уряд, за підрахунками КРУ, протягом двох з лишком років зловживав зі швидкістю 1322 гривні на секунду. Уявляєте? Півтори мінімальні зарплати! За секунду!! І так два роки і три місяці!!!
У порівнянні з цими 93 мільярдами «ховаються» і гроші за «фірташівський» газ, і «кіотські» гроші, і скарби гетьмана Полуботка. Таку купу грошей навіть уявити просто неможливо. А подумайте, наскільки краще українці жили б, якби ці 93 мільярди були не розтринькані Юлією Тимошенко, а потрапили у розпорядження команди професіоналів (представники якої зайвого собі в кишеню ніколи не покладуть, а про десять відсотків то Єфремов так смішно пожартував, ви ж зрозуміли).
Ви слідкуєте за ходом думки? Якщо найближчим часом в Україні буде знову підвищено тарифи «на все», ціни в магазинах і на ринках ще раз підскочать, а урядовці зі сльозами на очах повідомлять, що розміри соціальних виплат заморожено, то винною в цьому буде… саме Юлія Тимошенко, хто ж ще?
Нічого нового у цій тезі, звісно, нема. Ми про це й так здогадувались – протягом останнього року нам на це натякали неодноразово. Але ж тут треба бачити різницю: раніше влада просто знала, що в усіх бідах нашого народу винна Тимошенко, тепер – знає про це з цифрами в руках. Причому, як ми вже побачили, з цифрами, нулі в яких не на кожен папірець помістяться.
У жодному разі не сумніваючись у компетентності вітчизняних ревізорів (зрештою, після досягнення їхньою службою повноліття, вони повинні були б усвідомлювати, що за свої підрахунки у випадку чого доведеться відповідати), помітимо, що стратегія дій влади у даному разі надто вже нагадує відомий анекдот про три конверти. Лише з застереженням: надто вже довго влада грається з першим конвертом. Спочатку ми чули про те, що команда Януковича «розгрібає завали, залишені попередниками», потім – що вона рішуче розбиратиметься з корупціонерами епохи Тимошенко, тепер – що за її урядування з держбюджету пішли «наліво» гроші, за які можна було б купити невелику африканську країну разом з її мешканцями.
Пригадаймо собі: в новітній історії України таке вже було. Після того, як на початку 1999-го межі нашої держави покинув Павло Лазаренко, раптом виявилося, що це він вкрав усі гроші у вчителів, лікарів, пенсіонерів, дітей, військовослужбовців – та у кожного громадянина України. КРУ тоді, здається, так і не змогло порахувати астрономічну кількість зловживань Павла Івановича (можливо, через те, що на той час управлінню було всього шість рочків), але й без того було зрозуміло: Лазаренко вкрав усе.
Це вже потім Леонід Данилович назве Павла Івановича найбільшою помилкою свого президентства і знизуватиме плечами у відповідь на те, чому за перші п’ять років його президентства у країні не було проведено жодної значимої реформи – звісно, винен той же Лазаренко… Одним словом тоді, понад десять років тому, повісити всіх собак на прем’єра-вигнанця вдалося.
Чи вдасться владі провернути подібний сценарій тепер? Складно сказати, але щось підказує мені, що навряд чи.
Насамперед, Лазаренко навіть у найкращі часи не міг похвалитися підтримкою у 45% населення України, яку Тимошенко продемонструвала у другому турі президентських виборів-2010. Так, сьогодні її рейтинги значно нижчі, але влада повинна чітко усвідомлювати: в Україні є надто багато людей, які ніколи не повірять, що «їхня Юля», виявляється, два роки крала, а кришталево чесна нова влада – лише скрупульозно документує її порушення.
Другою важливою відмінністю нинішньої ситуації від тодішньої є те, що опонент влади не сидить у в’язниці за тридев’ять земель, позбавлений можливості відповісти на всі звинувачення на свою адресу. Тимошенко сьогодні спростовує кожен закид на свою адресу, і нерідко виглядає при цьому переконливішою, аніж силовики та регіонали. А часом взагалі здається, ніби вона рада кожному новому звинуваченню: власних тем для спілкування з народом у неї останнім часом придумати просто не виходить. Експерти тим часом несміливо констатують: чим більше влада «травить» Тимошенко, тим позитивніші тенденції демонструє її рейтинг.
Так до чого я це все веду? Можливо, замість того, аби дивувати світ астрономічними цифрами зловживань попередньої влади (і це, до речі, у той час, як «Батьківщина», у зв’язку з нестачею коштів масово звільняє своїх регіональних прес-секретарів), нинішнім чільникам держави варто було б припинити повторювати мантру про «злочинну владу Тимошенко». А, наприклад, відкрити другий конверт і почати обіцяти українцям, що «життя покращиться» якщо не сьогодні, то десь уже зовсім скоро – наступного тижня, наприклад. Або зробити нарешті щось путнє з країною. Бо навіть для Кучми, зрештою, «відмазка» у вигляді Лазаренка виявилась не вічною.