Жужа і Євро
Думка про те, що Чемпіонат Європи з футболу, який, попри все, таки пройде в червні-липні цього року в Україні та Польщі, можна використати для халявної пропаганди на весь світ своїх більш чи менш оригінальних ідей, зовсім не є новою.
Думка про те, що Чемпіонат Європи з футболу, який, попри все, таки пройде в червні-липні цього року в Україні та Польщі, можна використати для халявної пропаганди на весь світ своїх більш чи менш оригінальних ідей, зовсім не є новою. Ще кілька тижнів тому я бачив у чиємусь Фейсбуку опитування на тему «Що б ви робили, якби під час Євро-2012 в Україні відбувалися масові страйки?» «Страйки проти чого?» - пробував конкретизувати хтось з потенційних респондентів у коментарях. «Яка різниця, проти чого? Все одно ж страйки будуть!» - захоплено відповідав йому інший користувач Фейсбука.
І справді, гріх не скористатися тим, що до нашої держави протягом цілого місяця буде прикована увага цілого світу. Якщо в те, що на вулиці Києва, Харкова, Львова та Донецька вийдуть «воїни клавіатури», я, чесно кажучи, не вірю (лайкати, як говорять, - не мішки тягати), то закластися на ящик пива, що на телекартинці зі стадіонів Євро-2012 ми побачимо вже давно набридлі перса «феменок», готовий хоч зараз.
Ну, але не будемо про навіжених. Бо днями розмови про можливі протести під час Чемпіонату вийшли за межі маргінальних дискусій у Фейсбуку. Минулої п’ятниці виявилось, що донька Юлії Тимошенко Євгенія у інтерв’ю італійській «Corriere della Sera», відповідаючи на питання, що Захід може зробити, аби допомогти її матері, заявила: «Негайно бойкотувати Чемпіонат Європи з футболу. Ми сподіваємося на мобілізацію вболівальників».
З подальшої прямої мови Євгенії Олександрівни, щоправда, важко зробити висновок про те, що саме вона має на увазі під бойкотом – чи відмову європейських вболівальників від приїзду до України, чи відсутність на ВІП-трибунах українських стадіонів лідерів держав-учасниць Чемпіонату, чи відмова від участі у ньому цілих збірних цих країн. Втім, спілкування з пресою стало для молодшої Тимошенко звичною справою лише зовсім недавно, тому очікувати від неї філігранних формулювань, мабуть, на разі не варто. Деякі он Президентами стають, а досі без папірця і суфлера двох слів зв’язати не можуть.
Але головне в даному випадку не це. А те, що українська опозиція вустами Євгенії Тимошенко послала нам чіткий і зрозумілий сигнал: Євро-2012 буде використане нею для того, аби чинити політичний тиск на діючу владу. Тож чи здивуємося ми, коли після закликів до європейців не приїжджати на Чемпіонат, ближче до червня від опозиції пролунає звернення вже до українського народу – виходити на вулиці і виражати свій протест проти (потрібне вписати) якраз під час Євро?
Ні, нічого дивного у цьому не буде. Весь процес підготовки України до проведення Чемпіонату був переплетений з політикою настільки сильно, що розділити одне від другого практично неможливо. Не злічити, скільки вітчизняних політиків «нагрілося» на спорудженні стадіонів та готелів. Якщо хто забув, то навіть дорогу європейського зразка від Києва до Межигір’я прокладали в рамках підготовки країни до Євро. Можливе переведення Тимошенко з харківської тюрми до якогось іншого міста, подалі від іноземних журналістів та вболівальників, теж має певний зв’язок з Чемпіонатом. Зрештою, коли міністри закордонних справ Польщі та Швеції Радослав Сікорський та Карл Більдт вирушали в гості до Рината Ахметова, аби спробувати переконати його, що Янукович починає заграватися, то формальною причиною їхнього неформального візиту було саме ознайомлення з підготовкою Донецька до Євро-2012.
У будь-якому разі, на перший погляд, все видається логічним. Якщо влада використовуватиме Євро для того, аби «підкачати» перед виборами свій обвислий рейтинг (а в цьому сумніватися не доводиться), то і опозиція матиме повне моральне право використати те саме Євро у своїх інтересах.
Питання тільки у методах. Одна справа – розповідати виборцям про корупцію під час підготовки до Євро, поширювати інформацію про бюджетні втрати, які, завдяки недоладному менеджменту Чемпіонату, вдарять по кишені кожного українця, викривати лицемірство місцевих властей, які вже сьогодні готуються стригти купони з іноземних туристів, та душити в зародку всі спроби попіаритися на Євро з боку кандидатів у депутати та прем’єри. Але опозиція цього не робить: чи то через те, що просто не має в розпорядженні фахівців, які могли б чітко, вичерпно і аргументовано говорити на цю тему, чи то через те, що її діячі користалися з оказій для збагачення на Євро так само плідно, як і представники «команди професіоналів». Але зовсім інша справа – робити заручниками своєї, можливо, навіть цілком виправданої ненависті до чинної влади іноземців, гостей та учасників Євро-2012.
Я можу зрозуміти технологів БЮТ, які зараз вкладають у вуста Жені Тимошенко грізні слова про бойкот Євро, які в червні спробують вивести на вулиці Києва, Харкова чи Львова студентів чи пенсіонерів. У їхніх викладках всі ці акції матимуть колосальний ефект. Сотні іноземних журналістів, десятки мільйонів глядачів перед телеекранами – всю цю аудиторію ідеологи майбутніх протестів під час Євро-2012 вважають «своєю».
Але вони помиляються. Не хочу здатися снобом, але помиляються в першу чергу тому, що мислять категоріями деміургів районного масштабу. Футбольні збірні, які пролили відра поту, аби здобути право на участь у Чемпіонаті, до закликів Тимошенко-молодшої не приїздити на Чемпіонат не прислухаються у будь-якому разі, - тут і сперечатися нема про що. Європейські лідери у нинішніх обставинах і без настанов Євгенії Олександрівни з Януковичем без крайньої потреби на одному гектарі не присядуть (окрім польського президента, звичайно, але і йому цей процес великого задоволення, схоже, не приносить). Апелювати до фанатів – справа ще більш невдячна. Європейський футбольний вболівальник, що на стадіоні, що перед телевізором, зовсім не є цільовою аудиторією для протестів української опозиції. Це зазвичай особа вкрай аполітична, яка в носі мала всіх іноземних політичних ув’язнених, свободу слова і незалежність Печерського районного суду. Ці люди включають телевізор або приходять на гру (платячи за це гроші з власної кишені, між іншим) для того, щоб дивитися футбол, а всі спроби відірвати їх від цього заняття викликатимуть радикальне несприйняття. Навіть якщо власноруч відриватиме така симпатична і англомовна до того ж дівчина, як Євгенія Тимошенко.
І ще одне. Чи прогнозували добрі дяді, які нашептали Євгенії Олександрівні тези для спілкування з італійською пресою, яку реакцію викличе заклик бойкотувати Євро-2012 у сусідів-поляків? Адже це з вікна партійного офісу на Турівській бойкот кимось Чемпіонату виглядає ляпасом зловісному Януковичу і його посіпакам. За Бугом про такі дрібниці не задумуються: своя сорочка до тіла ближча, тому тут заклики до ігнорування Євро в першу чергу розуміють як заклики ігнорувати Польщу і її участь в Євро. Результати цієї безневинної нібито заяви я спостерігаю вже сьогодні: мої знайомі, які досі цілком прихильно ставились до українських борців з режимом, крутять пальцем біля скроні.
Одним словом, заклик бойкотувати Євро з самого початку приречені на невдачу. Так само як і всі можливі протести, які тимошенківці організують влітку, вже під час Чемпіонату.
Хоча… Все ж залежить від того, що називати невдачею. Наприклад, вчорашнє скандування «Юлі – волю!» під час парламентської промови Януковича, яке показало, що опозиція в Україні якщо і сильна, то лише горлянкою, – це успіх чи невдача? Якщо враховувати, що нікого з кричальників не побили, а їхнє скандування збило президентський графік аж на сім хвилин – то так, успіх. Якщо зважити на те, що противники режиму вчергове продемонстрували свою імпотентність (з латині - нездатність) вжити справді дієвих засобів впливу на владу, а Тимошенко, судячи з посмішки Януковича, про волю може навіть не марити, – то, вибачте, але це повне фіаско.
Так само і в червні. Вивести на вулицю чергових майданарбайтерів, знаючи, що перед об’єктивами телекамер з усього світу Янукович не натравить на натовп своїх «орлів», - не штука. Порозважати іноземних спортивних журналістів та фанатів, ласих до дешевого алкоголю та доступних дівчат, криками «Юлі – волю!» - теж неважко. Викликати такий знайомий злосливий оскал на обличчі Віктора Федоровича – взагалі нічого не варто. Назвати все це небувалими успіхами і проривами – запросто.
Але от підняти новий Майдан без того, аби заплатити його учасникам по 50 гривень на годину, запалити людей силою слова, примусити їх вірити собі, показавши чисті руки і світлий розум, налякати Януковича без участі закордонних телекамер – на це наша опозиція на разі нездатна. Тож і на Чемпіонат Європи їй поки що, мабуть, пхатися не варто…