За незалежну Житомирщину!

Останнім часом одразу кілька вітчизняних політиків відкрито заявили про те, що їм не до вподоби нинішній кшталт кордонів нашої країни чи форма її устрою. Ось віце-прем’єр Семиноженко говорить про те, що створення союзної держави з Білоруссю і Росією – це саме те, що потрібно Україні. Ось інший віце-прем’єр Тихонов виступає за федералізацію нашої держави. А ось уже прем’єр (хоч і лише Криму, але ж все одно прем’єр) Джарти каже, що Севастополь – не українське місто. У мене вже взагалі складається враження, що прихильники збереження унітарної України в нинішніх кордонах, – якісь безнадійні ретрогради, місце яким – на смітнику історії або, у кращому разі, у відділі археологічних знахідок Мистецького арсеналу.

Тож якщо нова влада таки досягне максимуму у своєму прагненні наплодити якомога більше сепаратистських рухів, хороших і різних, – кожен з нас повинен бути готовим підтримати котрийсь з них, просто щоб не опинитися на узбіччі політичного та суспільного процесу. Якщо до цього дійде – то я забиваю за собою концепцію окремішнього, незалежного існування моєї рідної Житомирської області.

А чому ні? Поки Східна Україна боротиметься з Західною, а Західна зі Східною, Житомирщина як регіон, який насправді ані до «западенців», ані до «східняків» не належить, отримала б чудову можливість оголосити про свою незалежність. Високим достойникам у Києві, Донецьку, Львові чи де там ще будуть столиці суб’єктів нової федерації чи нових незалежних держав, буде геть не до нас. Зрештою, чи не таким самим макаром про свою самостійність колись заявила Українська Народна Республіка?

З визнанням нашої незалежності великих проблем виникнути не повинно: головне – задіяти традиційні для нашого регіону зв’язки. Наприклад, одні розширені збори Бердичівського земляцтва могли б мати наслідком визнання Житомирщини Ізраїлем. За Ізраїлем, як завжди, потягнулися б США і пів-Європи. Поляки так взагалі могли б повідкривати консульства мало не в кожному райцентрі. Відносини з Росією у нас потеплішають після того, як ми пообіцяємо Кремлю безкоштовно постачати матеріали для мавзолеїв кожному їхньому наступному вождеві. Одним словом, як кажуть поліщуки, ще ніколи так не було, щоб ніяк не було.

Офіційні прапор і герб уже існують (можна ознайомитися на сайті облради, яку потрібно буде перейменувати в парламент), гімн напишемо, валюту намалюємо. Збройні сили створимо – танків і літаків на території краю вистачає. Оголосимо про без’ядерний статус – Захід допоможе. Можна навіть територіальні претензії до сусідів вигадати – у сучасному світі без них ніяк – колись, за Російської імперії, до складу Волинської губернії зі столицею в Житомирі входили території сучасної Рівненщини та Волині…

Уже передчуваю перше питання до мешканців нової незалежної держави від меркантильних «східняків»: за що, мовляв, жити будете, як переб’єтеся без нашого вугілля і металу? Якось випливемо, дорогі земляки, тобто сусіди.

Корисних копалин у нас – не злічити. Гранітні кар’єри, поклади титанових руд, бурого вугілля, дорогоцінного каміння плюс мед з легендарної пасіки Олександра Омельченка у Брусилівському районі – щойно експропріюємо все це добро у його нинішніх власників, народних депутатів Верховної Ради сусідньої держави, – вибирайте на будь-який смак, і собі вистачить, і за кордон експортувати можна. А якщо не вистачатиме палива, то нагадаю: територією Житомирщини проходить магістральний газопровід «Союз» і південна гілка нафтопроводу «Дружба». Відправити на перемовини з «Газпромом» вихідця з Бердичева – а мешканці цього міста відомі своєю підприємливістю далеко за межами нашого континенту – і, гарантую, проблема з паливом для нашої держави буде вирішена раз і назавжди. Плюс не забуваймо: через нашу державу проходитимуть траси Київ–Ужгород і Київ–Варшава (і це я навіть не згадую про жмеринську електричку). Втім, на візах для братнього українського народу ми, напевне, заробляти не будемо.

Тим більше, що можливостей спрямувати в країну потік валюти у нас буде більш, ніж достатньо. У найкоротші терміни ми зможемо налагодити експорт до усіх своїх держав-сусідів житомирських шкарпеток, морозива, цукерок і горілки, баранівського фарфору, кам’янобрідських фаянсових тарілок, непастеризованого бердичівського та пастеризованого радомишльського пива, незамінних для виробництва самогону андрушівських дріжджів – одним словом, купи речей, без яких життя справжнього українця просто неможливе.

А якщо з головою взятися за розвиток туризму? Мальовничих місцин по Житомирщині від подільських просторів півдня краю до Овруцького кряжу на півночі – сотні і тисячі. Для екстремалів можна влаштувати експедиції у покинуті села Чорнобильської зони у тому ж Народицькому районі.

Для любителів незвичних вражень – у Житомирській в’язниці можна буде показувати камери, в яких свого часу сиділи нинішній голова Держкомпідприємництва Михайло Бродський чи чоловік Юлії Тимошенко Олександр. Цікавими обіцяють стати маршрут «Шляхами маніяка Онопрієнка» або екскурсія до села, де кілька років ховався від міліції генерал Пукач.

Наступний крок після облаштування економічного життя краю – створення пантеону національних героїв Житомирщини. Найлегше – з літературою, бо ми одразу заявимо про свої претензії на Лесю Українку, Максима Рильського, Олега Ольжича, Всеволода Нестайка та поета і перекладача з давньогрецької Бориса Тена. Якщо цього здасться мало, то до своїх земляків ми припишемо народженого в Житомирі нібито російського письменника Володимира Короленка і класика англійської літератури Джозефа Конрада родом з Бердичева. Чи знали ви про видатну роль Житомирщини у світовому науково-технічному прогресі? А дарма – саме у столиці нашого краю народився конструктор першого космічного корабля Сергій Корольов. Найвидатнішим композитором нашої країни проголосимо Бориса Лятошинського (хоча йому ще треба буде витримати конкуренцію зі Святославом Ріхтером), легендами житомирського футболу – Віктора Банникова і Анатолія Пузача, кумирами молоді призначимо групу «Друга ріка» і зірку «Комеді клаба» Андрія Молочного. Одним словом, з героями у нас все теж у повному порядку, тим більше, що інформаційний супровід новій ідеології можуть забезпечити справжні фахівці своєї справи на кшталт мого нинішнього інвестора, справжнього патріота малої Батьківщини – Новоград-Волинського району на Житомирщині Віктора Шлінчака (сподіваюся, за згадку про нього він випише мені премію). Якщо він вважатиме за доцільне – залучить собі на підмогу відомого політолога Вадима Карасьова родом з Коростеня.

Науковий потенціал краю творитимуть Житомирський педінститут (тобто педагогічний університет), політех (тобто технічний університет), «сельхоз» (тобто Агроакадемія) і медучилище (його, звичайно, треба буде перейменувати в Медичне щось там солідне). Звичайно, трохи перешкоджатиме нашій державі відсутність моря – зате, з іншого боку, відсутність власного «Артеку» в нинішніх обставинах може розглядатися радше як позитив.

Ну, і останній етап створення нової держави – це формування її політикуму. Я особисто виступаю за те, щоб громадянство надавати виключно за «правом грунту». Тобто народився на території краю – отримуй паспорт. Бо всяких зайд, ласих на наші багатства, і зараз вистачає. У виборах першого Президента незалежної Житомирщини могли б брати участь, приміром, Борис Тарасюк з Дзержинська (нині – Романова), Микола Оніщук з Брусилівського району, Олександр Лавринович з Овруча, Святослав Піскун з Бердичева, Валентина Семенюк та Павло Жебрівський з Ружинського району і Антон Пригодський з Ємільчинського району (звичайно, якщо «сірий кардинал» Партії регіонів вирішить вийти з тіні). Я вже не кажу про Володимира Литвина та двох його братів з Новоград-Волинського району!..

Якщо ми зробимо маленьке послаблення і дамо громадянство тим, у кого з Житомирщини походить хтось із батьків, – конкуренція стане ще запеклішою, – на крісло глави держави претендуватимуть ще й Віктор Медведчук родом з Корнина Попільнянського району з Юрієм Єхануровим, громадянином Житомирщини по матері…

А от тоді вже нарешті заживемо!..

P.S.: Підкреслюємо, що ми в жодному разі не підтримуємо порушення територіальної цілісності нашої держави. Тим, кому здасться інакше, пропонуємо доставити у всіх місцях, які вони вважатимуть за доцільне, втрачену частку «не», як це рекомендував зробити вже згаданий прем’єр-міністр Криму Василь Джарти.