Губить людей не пиво
Столична міліція бадьоро рапортує: за минулий місяць правоохоронці склали 11 тисяч адмінпротоколів з приводу розпивання пива та слабоалкогольних напоїв на вулицях. Бюджет Києва, пересохлий від витрат на гречку для електорату міського голови, як не складно підрахувати, в результаті цього кроку мав би поповнитись на сотні тисяч гривень.
А ще таким чином, – хвалиться все та ж міліція, – молодь заохочують до того, аби вона вела здоровий спосіб життя. На ділі це виражається в тому, що одні пиволюби тепер цмулять улюблений напій не на свіжому повітрі, а в задушливих генделях, а інші – ховають свої пляшки у паперові пакетики, які можна безплатно отримати ледь не в кожному кіоску, де продається пиво. Так, наче це може врятувати від пильного ока вітчизняних правоохоронців.
Страждають від пивної заборони не лише тінейджери і менеджери середньої ланки. Днями мій товариш став свідком того, як доблесні патрульні намагалися припинити правопорушення з боку дідусів, які щовечора випивають пиво під доміно на столику біля свого під’їзду. «Ваші дії протирічать новим положенням Кодексу про адміністративні правопорушення!» – казали вони стариганам. «Ти ще під стіл пішки ходив, коли ми тут його щовечора пити почали», – відповідали ті міліціонерам і кликали на допомогу своїх бабусь. Закінчилось начебто боєвою нічиєю.
Взагалі-то, я так часто згадую міліцію, тому що саме вона, а не борці за здоров’я нації і не українська молодь найбільше виграла від ухвалення антипивного закону. Статистика, якою пишаються його лобісти, виглядає вражаюче лише з висоти Печерських пагорбів. Насправді нові правила споживання пива швидко перетворилися на ще одне джерело легкого збагачення охоронців правопорядку.
Це тільки на папері міліціонер, помітивши громадянина з відкритою пляшкою пива на вулиці, повинен попередити його або оштрафувати на 17-85 гривень (якщо це порушення виявилося для нього першим). Насправді у більшості випадків спілкування з людьми у формі закінчується врученням їм символічного подарунку. Не секрет і його розмір – 20 або 50 гривень, у залежності від того, як патрульні на око оцінять добробут бідолахи. Вчинення корупційної дії у вигляді дачі хабара має сенс не лише з тих міркувань, що цей спосіб вирішення проблеми видається найшвидшим. В інтернет-блогах жителів столиці вже можна прочитати подробиці того, яким чином відбувається сплата офіційного штрафу: ця процедура займає як мінімум півгодини, її можна здійснити лише у відділку міліції і супроводжується вона фіксацією дактилоскопічних відбитків порушника, після якої чорна фарба з пальців не сходить кілька днів. Ви досі хочете отримати квитанцію чи розійдемося по-доброму?
Проте насправді не в грошах же справа. Ситуація з «пивним законом» взагалі досить типова для питомо українського способу вирішення суспільно важливих питань. Депутати, які ухвалюють той чи інший закон, щиро хочуть, «щоб було як краще» (не будемо ж ми шукати за забороною пива руку горілчаного лобі, хоча й могли б). Проте до вирішення проблеми вони заходять не з того кінця, а замість розібратися в її нюансах – рубають з плеча. В результаті – виходить як завжди.
Шановні владоможці! Якщо ви переймалися дитячим і підлітковим пияцтвом, то вам потрібно було просто посилити відповідальність і реально контролювати дії продавців, які дозволяють дітлахам купувати пиво та інші джин-тоніки і яким ліньки визирнути через амбразуру кіоска на свого клієнта.
Якщо ви мали на меті поборотися з п’яними дебошами на вулицях, то міліцейські патрулі повинні були б звертати першочергову увагу на агресивних волоцюг, до яких навіть «беркутам» підходити страшно, а не на офісний планктон, який значно краще «доїться».
Якщо вас турбує, що пива наші співгромадяни п’ють забагато – зробіть його дорожчим, а ще краще – на додачу забороніть його рекламу, особливо телевізійну у світлу пору доби і зовнішню на спортивних та молодіжних розважальних заходах.
Але ж ні, ці прості, логічні і цілком європейські кроки видаються вам занадто складними, до того ж вони можуть вдарити по заробітках рекламних агенцій та роздрібних торгових мереж, які вам належать. Значно простіше перекласти весь тягар відповідальності за справді не надто адекватну «пивну політику», яку провадила останнім часом держава, на пересічного споживача…
І не треба розповідати про те, що заборона пива на вулицях надасть «європейське лице» українським містам. Так, у більшості європейських країн розпивання на вулицях формально заборонене, але штука в тому, що споживаючи там те саме пиво помірно та відповідально, ви ніколи про цю заборону не довідаєтесь. Якщо ви не перебуваєте на дитячому майданчику, не заважаєте оточуючим, не співаєте пісень про «Ой, мороз-мороз» і міцно стоїте на своїх двох, то ніхто обмежувати вашу свободу приємно провести час на свіжому повітрі, найпевніше, не буде.
І в цьому полягає фундаментальна різниця у підходах до вирішення питання про пиво на вулиці з боку європейських політиків та наших земляків. Там у центрі уваги – комфорт пересічного громадянина. У нас тотальна заборона пити пиво поза межами генделів і власної квартири скидається радше на прагнення вигадати якнайбільше приписів, які б регламентували мою поведінку і забезпечили відносну стабільність «лівого» прибутку середньостатистичного міліціонера.
І саме зі зміни ставлення до підходів при підготовці законопроектів, з усвідомлення, що людина і її свободи повинні бути в центрі державної політики потрібно починати європеїзацію України, – а зовсім не з тотальної заборони споживання того самого пива на українських вулицях.