Банкова VS Кличко: навіщо тимчасова слідча комісія щодо Києва?
Чому реформа Києва стоїть на місці?
У ЗМІ дедалі частіше з’являються новини про роботу тимчасової слідчої комісії по розслідуванню роботи столичних посадовців. «Кличка викликають у Раду розповісти про підтоплений метрополітен», «Стан Поштової площі потребує невідкладної перевірки» – ці та інші заголовки у медіа з’являються з моменту створення тимчасової слідчої комісії у парламенті.
Ця тимчасова слідча комісія стала для центральної влади майданчиком для новин про Київ та владу столиці, звісно, зі знаком «мінус». Але тут треба говорити не лише про те, що не робить чи робить міська влада Києва, а й про те, що не зробила… центральна влада.
50 відтінків конфлікту «Банкова VS Кличко»
Насправді конфлікт Банкової і мера Києва – він вічний і кожен президент намагався взяти під контроль КМДА. Це можливість впливати на столицю, де є урядовий квартал.
Так, коли президентом обрали Віктора Януковича, він зробив неконституційне призначення – і на чолі КМДА став Олександр Попов, хоча цю посаду, згідно з висновками Конституційного Суду України, мав обіймати виключно обраний громадою міський голова. Черновецький призначення не оскаржував, про що заявив публічно, а 2012 року сам тихо пішов у відставку з посади мера.
Законодавче поле з тих часів не змінилося і, як і раніше, президент не може призначати головою КМДА свою людину. Тобто тут Зеленський зараз має терпіти того, кого обрали кияни аж до того часу, коли центральна влада завершить реформу й розділить повноваження – голови КМДА і міського голови. А це законопроєкт «Про столицю».
Щоправда, війна дала додаткові інструменти Офісу Президента. Тепер є можливість створювати і призначати голів військових адміністрацій. І наразі у Києві та в області військові адміністрації діють, хоча Київщина не є прифронтовою територією. Це дозволяє тримати тих, кого треба, у напрузі, ну і за потреби запускати через військові адміністрації збір інформації для формування політичних паспортів (кого підтримує міський голова, хто контролює більшість у місцевих радах, хто є лідером громадської думки і т. п.). Це, звісно, те, що не розслідують тимчасові слідчі комісії Верховної Ради, хоча використання військових адміністрацій для створення політичних паспортів – це чистий адмінресурс.
Були випадки, коли у містах знімали у незаконний спосіб мерів, і тоді військові адміністрації намагалися посилити у таких громадах роль президентської вертикалі. Відповідно нам треба розуміти, які у нас будуть критерії для створення військових адміністрацій, щоб виконувалися важливі для держави функції і орган, який має виконувати роль військової адміністрації, не ставав політичним штабом із виготовлення політичних паспортів чи уявляв себе в. о. мера і не починав гратися у політику.
Так от, коли ми говоримо про центральну владу та місцеву владу, все завжди впирається у… повноваження і виділенні для їх виконання ресурси.
Чому так важко зробити реформу до кінця?
У країні вже понад 10 років триває реформа децентралізації і ми маємо прийти зрештою до того, що розподілимо належним чином повноваження та фінансові ресурси. Тобто має бути чітко зрозуміло, які органи виконують які функції, а також те, які кошти для виконання цих функцій вони мають.
Якщо говорити про голову громади Києва і голову КМДА в одній особі, то суміщення державних та самоврядних функцій не відповідає природі децентралізації та Європейській хартії місцевого самоврядування.
Хто винен, що це за останні роки так і не змінили? Це зона відповідальності Верховної Ради, яка запустила наразі роботу тимчасової слідчої комісії. Це легше, ніж довести до кінця реформу.
Центральна влада п’ять років тому отримала історичний шанс на старті, якого не мала жодна політична сила: сформували монобільшість. З самого початку було зрозуміло, що поки у сесійній залі Верховної Ради є голоси – це дає шанс підготувати та відголосувати за потрібні країні закони. Звісно, що військовий стан додав свої корективи.
Мова йде про законодавчі ініціативи:
- про місцеве самоврядування;
- про столицю (над ним велася робота по суті з самого початку цієї каденції, але до фінального тексту та голосування так і не дійшло і він би мав розділити повноваження мера і голови КМДА);
- про місцеві державні адміністрації (проєкт 4298 завис між першим і другим читанням при тому, що він важливий у контексті євроінтеграції. Він має передбачити державний нагляд за актами органів місцевого самоврядування);
- про військові адміністрації (важлива прозорість процедури їхнього створення і скасування).
А всі ці законодавчі ініціативи разом це і є – реформа.
І от було б чудово, щоб ми зрештою від інструментів, які дають комусь відчуття політичної гри і заголовки у ЗМІ із розбором польотів місцевої влади, перейшли до того, щоб вирішити не одне питання, а таки провести цілісно реформу. А це вже завдання із зірочкою для парламенту.