Білорусь – найслабша ланка, через яку треба тиснути на Москву
Тиск на Білорусь – ефективний тиск на Москву. Однак є нюанс
16 фізичних і 11 юридичних осіб з Білорусі – під українськими санкціями. Серед них – обидва сини Лукашенка, Віктор і Дмитро, та його довголітній соратник Віктор Шейман, причетний до «ескадронів смерті» проти білоруської опозиції.
До цього Шейман уже був у санкційних списках США, ЄС, Британії, Швейцарії та Канади. Україна синхронізується. Ця історія – більше про логіку, ніж про сам перелік прізвищ.
Зеленський сформулював її прямо: це сигнал партнерам, «на що варто тиснути, щоб зменшувати інтенсивність війни». Логіка проста і реалістична. Росія не йде на жодні поступки добровільно – її треба змушувати. А найслабша ланка російської військової машини – це Білорусь.
Через її територію йде реекспорт підсанкційних товарів, обхід обмежень, постачання комплектуючих. Заводи «Ольса», Мінський «Термопласт», Ковальський завод важких штампувань виробляють снаряди калібрів 122 мм і 152 мм, які потім летять по Україні.
Вітебський завод електровимірювальних приладів модернізує російську бронетехніку. Це не «посередництво» – це пряма участь у війні.
Тиск на Білорусь – це непрямий, але ефективний тиск на Москву. Кожне білоруське підприємство, яке потрапляє під санкційний режим, – це мінус один канал постачання для російської армії. І саме тому показовою є робота не лише з підприємствами, а й з оточенням Лукашенка.
Сини, найближчі соратники, тіньові оператори експортних схем – кожен з цих людей знає, що його ім’я тепер у міжнародних списках. Це новий рівень персональної відповідальності, який раніше торкався тільки найвищого керівництва.
Фактично Україна першою чітко сформулювала те, що в західних столицях довго оминали. Білорусь – не нейтральна сторона, не пасивний посередник, не «ще одна жертва Москви».
Це співучасник війни, який забезпечує російську армію зброєю, ремонтує її техніку і допомагає обходити санкції. І тому будь-яка майбутня архітектура безпеки в Європі мусить виходити з цього факту, а не з дипломатичних евфемізмів.
Ще один важливий нюанс – це логіка «примусу до миру», яку артикулює Зеленський. Те, що він називає примусом, насправді й є реалістичною дипломатією.
Бо ніяких «жестів доброї волі» від Кремля без жорсткого тиску не буде – будуть лише імітації, як з 9 травня. А кожен новий санкційний пакет, особливо синхронізований з партнерами, скорочує можливості Кремля вести війну.
Повільно, але невпинно.