Європейці бачать у США більшу загрозу, ніж у Китаї: що пішло не так
Рубрика «здобули»
Свіже опитування Politico Pulse у шести ключових країнах ЄС зафіксувало те, що ще два роки тому здавалося неможливим: лише 12% європейців вважають США близьким союзником, натомість 36% сприймають Америку як загрозу. Для порівняння – Китай як загрозу назвали 29%. Тобто Вашингтон програє Пекіну в очах європейців не на полі ідеологічної конкуренції, а на полі довіри.
Найбільш різкі оцінки – в Іспанії (51% вважають США загрозою), Італії (46%), Бельгії (42%). Винятком залишається Польща – лише 13%, що логічно: Варшава межує з Росією і тримається за трансатлантичний союз як за рятувальне коло. При цьому Росія залишається однозначним ворогом для 70% опитаних. Тобто ситуація не в тому, що Європа раптом полюбила Москву чи Пекін.
Ситуація в тому, що Америка сама витіснила себе зі звичної ролі. Інше масштабне дослідження, проведене для Le Grand Continent у девʼяти європейських країнах, показало: 48% європейців вважають Трампа «ворогом Європи». У Бельгії – 62%, у Франції – 57%. І це не просто антипатія до особистості. Це реакція на конкретну політику: тарифні війни проти союзників, сумніви в зобовʼязаннях по НАТО, погрози на адресу Гренландії та Канади, і – вишенька на торті – війна з Іраном, до якої Європа відмовилась долучатися.
Рейтинг самого Трампа всередині Штатів теж котиться вниз. За даними CNN/SSRS, загальне схвалення його роботи – 35%, а схвалення економічної політики – рекордно низькі 31%. За даними YouGov/Economist на 8 квітня – чистий рейтинг становить -19%. Навіть серед республіканців частка тих, хто «повністю схвалює» його роботу, впала з 52% у січні до 43%. Причини зрозумілі: ціни на бензин злетіли після блокування Ормузької протоки, війна з Іраном затягнулась на 40 днів перед тим як 8 квітня вдалось погодити двотижневе перемирʼя за посередництва Пакистану, а внутрішня нестабільність – звільнення генпрокурора Бонді, раніше міністра внутрішньої безпеки Ноем – додає хаосу.
Що це означає стратегічно? Для трансатлантичного партнерства – це тектонічний зсув. Не тимчасовий. Після Трампа-1 багато хто в Європі казав: це епізод, все повернеться. Після Трампа-2 такої ілюзії вже немає. 76% європейців готові захищати союзника по НАТО збройно, 86% вважають, що Європа мусить будувати власні оборонні спроможності, 69% підтримують створення спільних європейських збройних сил. Але – і це ключове – лише 19% готові особисто воювати. Між бажанням безпеки та готовністю за неї платити – прірва, і саме в цю прірву дивиться кожен європейський уряд.
Для позиції США у світі – це попередження. Коли союзники починають сприймати тебе як загрозу, ти не стаєш сильнішим – ти стаєш самотнішим. Америка не вперше переживає кризу довіри, але раніше це компенсувалось інституційною передбачуваністю. Зараз цієї компенсації немає. 63% американців вважають, що рішення Трампа у зовнішній політиці шкодять позиціям США у світі. І це не опозиція каже – це американський виборець.
А тепер – Україна. Парадоксально, але саме в цій турбулентності Київ знайшов нову нішу. Поки трансатлантичне партнерство тріщить, Україна демонструє те, чого сьогодні бракує всім – реальну безпекову компетенцію. Зеленський каже прямо як це працює: українські перехоплювачі реально збивали іранські «шахеди» у кількох країнах Близького Сходу – не навчальна місія, не тренування, а підтримка у створенні сучасної системи захисту неба, яка справді може спрацювати.
Українські спеціалісти працюють в ОАЕ, Саудівській Аравії, Катарі, Кувейті, Йорданії. Підписані десятирічні безпекові угоди із Саудівською Аравією та Катаром. В обмін Україна отримує те, чого їй критично бракує – ракети для ППО, нафту, дизель, фінансову підтримку. Позиція президента: ми допомагаємо посилити їхню безпеку в обмін на внесок у стійкість нашої країни, і це значно більше, ніж просто отримати гроші.
Це вже не позиція прохача. Це позиція країни, яка конвертувала свій трагічний досвід у стратегічний актив. І коли навіть Трамп визнає інтерес до української дронової технології, а потім публічно заперечує потребу в допомозі, Зеленський реагує сухо й точно: «Усі наші інститути отримали ці запити, і ми на них відповіли». Без образ, без емоцій – факт.
Головний висновок простий. Світ, у якому Європа бачить у США загрозу більшу, ніж у Китаї – це світ, де старі альянси вже не працюють на автопілоті. Де безпека стає товаром, а не подарунком. І де Україна, попри всі свої рани, виявляється конкурентоспроможнішим гравцем на цьому ринку, ніж багато хто очікував. Це не привід для ейфорії – це привід для тверезого оптимізму і жорсткої, послідовної роботи.