«Полегшене» членство. Що ховається за новою пропозицією вступу України в ЄС?

Financial Times опублікувала те, про що в Брюсселі говорили пошепки вже кілька місяців: Німеччина і Франція готують для України «символічний» формат інтеграції в ЄС. Берлін називає це «асоційованим членом», Париж – «статусом інтегрованої держави», а українські дипломати в неофіційних розмовах уже встигли влучно охрестити цю конструкцію «тіньовим членством».

Суть в обох варіантах однакова: Україна сидить за столом ЄС, але без права голосу; має статус, але не має доступу ні до спільного бюджету, ні до сільськогосподарських субсидій, ні до коштів політики згуртування. Все смачне – після повноцінного вступу, дата якого, мʼяко кажучи, не визначена.

Давайте без емоцій. У логіці політичного реалізму не буває «добрих» і «поганих» країн – є інтереси. І коли ми дивимося на цю пропозицію саме так, картина стає прозорою. Берлін і Париж не зловмисники. Вони просто рахують. Повноцінний вступ України з її аграрним сектором означає, що французькі фермери втратять частину субсидій, а німецький платник податків профінансує польські, угорські й українські фонди згуртування.

Додайте до цього страх перед власними правими популістами, які тільки й чекають на референдум проти «українського вступу», – і ви отримуєте поточну позицію двох столиць, які офіційно є нашими стратегічними партнерами, а неофіційно роблять усе, щоб реальний вступ відсунувся за горизонт планування.

Тепер про плюси – вони є, і їх не варто відкидати з порогу.

По-перше, у пропозиції фігурує положення про взаємну оборону ЄС (сумнозвісна стаття 42.7 Лісабонського договору). Для країни, якій уже зрозуміло сказали, що НАТО найближчими роками не світить (генсек альянсу Рютте підтвердив це 9 квітня), такий інструмент – не дрібниця.

По-друге, фізична присутність українських представників на засіданнях Ради ЄС і самітах лідерів – це доступ до інформації, до неформальних розмов, до коаліційної логіки в режимі реального часу.

По-третє, формат можна затвердити швидким політичним рішенням, обходячи стандартні бюрократичні процедури, які зазвичай розтягуються на роки. У ситуації, коли поразка Орбана на угорських виборах нарешті розблокувала переговорний трек, це теоретично могло б додати інерції.

А тепер мінуси – і їх більше.

Головний полягає в тому, що в політиці немає нічого більш постійного, ніж тимчасові рішення. «Асоційоване членство» дуже легко перетворюється на остаточну станцію, з якої поїзд далі просто не їде. Туреччина в подібному статусі асоційованого партнерства перебуває з 1963 року – шістдесят три роки. Це не аналогія, це попередження.

Якщо нам пропонують «прискорювач», який не дає голосу і не дає грошей, то єдина його справжня функція – заспокоїти українське суспільство красивою назвою, водночас зняти з порядку денного болючу для Парижа і Берліна тему реального розширення. Євро¬комісар Марта Кос уже відверто сказала, що вступ у 2027 році неможливий. Тобто символічний статус ризикує стати не сходинкою, а стелею.

Другий мінус – внутрішньополітичний. Виснажені війною українці, яким влада чотири роки повторювала, що ЄС – це частина мирного врегулювання і цивілізаційний вибір, можуть сприйняти «лайт-формат» як обман очікувань. І це буде політичний удар не лише по владі, а й по самій ідеї євроінтеграції як консолідуючої національної мети.

Тут якраз варто згадати позицію президента Зеленського, який на спільному брифінгу з канцлером Мерцом у Берліні 14 квітня сформулював українську червону лінію максимально точно і без дипломатичних вуалей: «Нам не потрібен ЄС-лайт. Як і НАТО-лайт. Нікому не потрібна українська армія-лайт – що то буде за захист?».

Це була дуже сильна риторична конструкція, яка перевертає логіку Берліна з ніг на голову: ви або хочете Україну як повноправного партнера у безпеці й економіці, або не хочете взагалі. Половинчасті статуси у воєнний час не працюють – і президент чітко дав зрозуміти, що Київ не готовий розміняти стратегічну перспективу на красиву табличку.

Що з цього виходить у сухому залишку. Ймовірно, фінальна пропозиція ЄС буде близькою до франко-німецької конструкції – про це FT повідомили два високопоставлені джерела в Єврокомісії. Це означає, що Україні доведеться вести двофронтову гру: з одного боку, не відштовхнути ті елементи «полегшеного» формату, які реально посилюють (передусім оборонне положення і присутність у структурах), з іншого – не дати закріпити асоційований статус як кінцеву точку маршруту.

Простіше кажучи, брати все, що дають, але вимагати чіткого, юридично зафіксованого зобовʼязання щодо повноцінного членства з конкретними етапами і дедлайнами.

Реалізм не означає песимізм. Він означає, що ми перестаємо вірити в європейську солідарність як у даність і починаємо ставитися до неї як до результату нашого дипломатичного, військового й економічного тиску. Орбана більше немає у грі – це наш виграш. Але на його місце прийшли тихіші, ввічливіші й значно небезпечніші опоненти в Парижі та Берліні. І домовлятися доведеться саме з ними.